Важли­вою умо­вою про­фе­сій­но­го ста­нов­ле­н­ня май­бу­тніх фахів­ців різних про­фе­сій є їхня пси­хо­ло­гі­чна під­го­тов­ка до ефе­ктив­ної кому­ні­ка­ції та емо­цій­но розум­ної поведінки.

Про­фе­сій­но-необ­хі­дни­ми яко­стя­ми люди­ни є умі­н­ня нала­го­джу­ва­ти від­но­си­ни на осно­ві спів­пра­ці та кон­стру­ктив­ної вза­є­мо­дії; дося­га­ти вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня у про­це­сі вико­на­н­ня про­фе­сій­них фун­кцій; ана­лі­зу­ва­ти пове­дін­ку людей, розу­мі­ти їхній емо­цій­ний стан, аде­ква­тно реа­гу­ва­ти на гнів, невдо­во­ле­н­ня, кри­ти­ку з боку інших; роз­пі­зна­ва­ти, своє­ча­сно попе­ре­джа­ти і ефе­ктив­но вирі­шу­ва­ти напру­же­ні ситу­а­ції кому­ні­ка­тив­ної вза­є­мо­дії; керу­ва­ти емо­ці­я­ми і збе­рі­га­ти рівновагу.

Резуль­та­ти про­ве­де­них пси­хо­ло­гі­чних дослі­джень свід­чать, що втра­та робо­чо­го часу від кон­флі­ктів і після­кон­флі­ктних пере­жи­вань ста­но­вить близь­ко 15%, а про­ду­ктив­ність пра­ці може зни­жу­ва­тись до 20%

Управ­лі­н­ня емо­ці­я­ми в різних ситу­а­ці­ях про­фе­сій­ної вза­є­мо­дії (стан­дар­тних, стре­со­вих, кон­флі­ктних) поля­гає в усві­дом­ле­но­му емо­цій­но­му реа­гу­ван­ні. На від­мі­ну від неу­сві­дом­ле­но­го, усві­дом­ле­не емо­цій­не реа­гу­ва­н­ня − це вмі­н­ня люди­ни оби­ра­ти кон­стру­ктив­ну емо­цій­ну реа­кцію зале­жно від ситу­а­ції, що вини­кла. При усві­дом­ле­но­му емо­цій­но­му реа­гу­ван­ні люди­на вміє витри­ма­ти пау­зу, поду­ма­ти (Якщо я так від­ре­а­гую, які будуть наслід­ки?, ​“Як мені від­ре­а­гу­ва­ти, щоб вирі­ши­ти ситу­а­цію, збе­рег­ти сто­сун­ки, домог­ти­ся бажа­но­го?”), обра­ти емо­цій­ну реа­кцію та реа­лі­зу­ва­ти її в поведінці.

Кри­те­рі­я­ми усві­дом­ле­но­го емо­цій­но­го реа­гу­ва­н­ня вважаємо: 

• аде­ква­тність пове­дін­ки ситуації; 
• вирі­ше­н­ня про­бле­ми чи задо­во­ле­н­ня потре­би, що викли­ка­ли емоцію;
• збе­ре­же­н­ня рів­но­ва­ги чи змен­ше­н­ня інтен­сив­но­сті нега­тив­них переживань;
• роз­ви­ток стосунків.

На емо­цій­ну реа­кцію люди­ни істо­тно впли­ває те, як вона сприйня­ла зов­ні­шній вплив, що зале­жить від її систе­ми пере­ко­нань щодо себе і сві­ту, цін­но­стей, цілей, духов­но­го роз­ви­тку тощо. 

Роз­гля­не­мо най­більш поши­ре­ні спосо­би емо­цій­но­го реагування:

Викид емо­цій – «вибух».

Це звіль­не­н­ня від гні­ту нако­пи­че­них емо­цій при «втра­ті тер­пі­н­ня». Енер­гія нега­тив­них емо­цій транс­фор­му­є­ться в дії, тому можна від­чу­ти полег­ше­н­ня. Це пояснює поши­ре­ну дум­ку: для здо­ро­в’я кори­сні­ше дати віль­ний вихід гні­ву або від­чаю ніж стри­му­ва­ти­ся. Нажаль, таке тим­ча­со­ве полег­ше­н­ня не озна­чає звіль­не­н­ня від нако­пи­че­них емо­цій. Окрім того, нео­бду­ма­ний викид емо­цій може зруй­ну­ва­ти вза­є­ми­ни, викли­ка­ти ще біль­ший стрес через почу­т­тя провини.

Емо­цій­не при­гні­че­н­ня / при­ду­ше­н­ня. 

Актив­ний вплив на вла­сні емо­ції, спря­мо­ва­ний про­ти їх при­ро­дно­го пере­бі­гу та вира­же­н­ня шляхом: 

• тер­пі­н­ня і нако­пи­че­н­ня. Під ван­та­жем нако­пи­че­них дрі­бних непо­ро­зу­мінь і неви­слов­ле­них образ посту­по­во погір­шу­ю­ться взаємостосунки;
• запе­ре­че­н­ня вла­сних почуттів; 
• акти­ві­за­ції іншої емо­ції. Люди­на при­кла­дає сві­до­мі зуси­л­ля, щоб акти­ві­зу­ва­ти емо­цію, про­ти­ле­жну тій, яку переживає;
• уни­кне­н­ня емо­ці­о­ген­ної, скла­дної, кон­флі­ктної ситу­а­цій чи опонента;
• пере­клю­че­н­ня ува­ги; зосе­ре­дже­н­ня на сто­рон­ніх об’є­ктах і обста­ви­нах, від­во­лі­ка­н­ня в кри­ти­чних ситу­а­ці­ях. Ува­га спря­мо­ву­є­ться на якусь ціка­ву спра­ву, обду­му­ва­н­ня майбутнього.

Тим­ча­со­ве при­гні­че­н­ня емо­цій може допо­мог­ти люди­ні пере­жи­ти трав­ма­ти­чну ситу­а­цію і заспо­ко­ї­ти­ся. Все ж таки у ста­ні вну­трі­шньої рів­но­ва­ги від­кри­ва­є­ться біль­ше можли­во­стей ухва­ли­ти вива­же­не ріше­н­ня, спря­му­ва­ти зуси­л­ля на вирі­ше­н­ня ситу­а­ції, що вини­кла. З іншо­го боку, невід­ре­да­го­ва­ні, загна­ні все­ре­ди­ну емо­ції не зни­ка­ють без­слі­дно, вони аку­му­лю­ю­ться, ство­рю­ють небез­пе­ку ​“вибу­ху”, дестру­ктив­них форм роз­ряд­ки, спря­мо­ва­них на себе або на інших людей. При домі­ну­ван­ні емо­цій­но­го сти­лю при­гні­че­н­ня потре­би люди­ни зали­ша­ю­ться неза­до­во­ле­ни­ми, нато­мість нако­пи­чу­ю­ться нега­тив­ні емо­ції і емо­цій­ний стан та здоров’я з часом погіршуються. 

Емо­цій­на транс­фор­ма­ція поля­гає в кон­стру­ктив­но­му пере­стру­кту­ру­ван­ні емо­цій: неба­жа­на емо­ція пере­тво­рю­є­ться на бажа­ну через змі­ну став­ле­н­ня до про­бле­ми або емо­ці­о­ген­но­го об’єкта. 

При цьо­му сама про­бле­ма не вирі­шу­є­ться, потре­ба зали­ша­є­ться неза­до­во­ле­ною і роз­ряд­ки емо­цій­ної напру­ги не від­бу­ва­є­ться. При емо­цій­ній транс­фор­ма­ції суб’єкт від­мов­ля­є­ться від неза­до­во­ле­них потреб і оби­рає нові. Емо­цій­на транс­фор­ма­ція доціль­на у ситу­а­ці­ях, коли вирі­ше­н­ня про­бле­ми не зале­жить від люди­ни і немо­жли­во змі­ни­ти ситу­а­цію, а змі­на став­ле­н­ня до того, що від­бу­ва­є­ться чи від­бу­ло­ся допо­ма­гає збе­рег­ти вла­сне пси­хі­чне здоров’я.

Роз­ряд­ка емо­цій (вер­баль­на, невер­баль­на) − це вивіль­не­н­ня неба­жа­них емо­цій без вирі­ше­н­ня ситу­а­ції, що їх викли­ка­ла. Для цьо­го потрі­бно їх усві­до­ми­ти, прийня­ти і вира­зи­ти тим чи іншим способом.

Вер­баль­на роз­ряд­ка − це обго­во­рю­ва­н­ня, опис емо­цій­них пере­жи­вань і при­чин, що їх викли­ка­ли, у спіл­ку­ван­ні з іншою люди­ною або подум­ки. Вислов­ле­н­ня емо­цій спри­яє осла­блен­ню афе­ктив­но­го пре­са на про­цес осми­сле­н­ня існу­ю­чої про­бле­ми та звіль­нен­ню розу­мо­вих про­це­сів для пошу­ку спосо­бів її вирішення. 

Це не озна­чає, що зав­жди потрі­бно озву­чу­ва­ти всі емо­ції. У жит­ті тра­пля­ю­ться ситу­а­ції, коли це недоречно. 

Навіть у цьо­му випад­ку вар­то дозво­ли­ти емо­ці­ям існу­ва­ти, вико­ри­сто­ву­ю­чи їх як інфор­ма­цію, сигнал для насту­пних дій. 
До мето­дів невер­баль­ної роз­ряд­ки від­но­ся­ться: фізи­чна актив­ність, рела­кса­ція, арт­те­ра­пія та ін. 

Здій­сне­н­ня фізи­чної актив­но­сті зни­жує інтен­сив­ність емо­цій­но­го пере­жи­ва­н­ня (швид­кі, інтен­сив­ні рухи; спорт, ходьба пішки, тан­ці та ін.). Резуль­та­том рела­кса­ції є м’я­зо­ве роз­сла­бле­н­ня, що насту­пає в резуль­та­ті довіль­них зусиль (меди­та­ція, м’я­зо­ва рела­кса­ція, ауто­ген­не тре­ну­ва­н­ня, само­на­ві­ю­ва­н­ня, візу­а­лі­за­ція, регу­ля­ція диха­н­ня і т. п.).

Арт­те­ра­пія (музи­ко­те­ра­пія, бібліо­те­ра­пія, тера­пія обра­зо­твор­чим мисте­цтвом, кіно­те­ра­пія, тан­цю­валь­на тера­пія та ін.) дозво­ляє зро­зу­мі­ти свої емо­ції та при­чи­ни їх вини­кне­н­ня, вивіль­ни­ти при­гні­че­ні пере­жи­ва­н­ня, дати кон­стру­ктив­ний вихід акту­аль­ним емоціям.

---

Вла­дна­н­ня ситу­а­ції (вико­ри­ста­н­ня емо­цій для вирі­ше­н­ня про­бле­ми) є опти­маль­ним спосо­бом від­ре­а­гу­ва­н­ня емо­ції, оскіль­ки емо­ція усві­дом­лю­є­ться і роз­ря­джа­є­ться у діяль­но­сті, спря­мо­ва­ній на вирі­ше­н­ня про­бле­ми /​задоволення потре­би або в інших видах актив­но­сті. Як наслі­док, про­бле­ма, що викли­ка­ла емо­цію, вирі­шу­є­ться; потре­ба задо­воль­ня­є­ться, нега­тив­ні емо­ції зникають. 

Кожен з пере­лі­че­них спосо­бів емо­цій­но­го реа­гу­ва­н­ня має свої пере­ва­ги та недо­лі­ки, доціль­ність та обме­же­ність засто­су­ва­н­ня, що, насам­пе­ред, зале­жить від ситу­а­ції, інди­ві­ду­аль­но-пси­хо­ло­гі­чних яко­стей люди­ни, її емо­цій­но­го ста­ну тощо. 

Найопти­маль­ні­шою емо­цій­ною реа­кці­єю є та, яка аде­ква­тна ситу­а­ції і допо­ма­гає її вирішити. 

Воче­видь, що в діло­во­му спіл­ку­ван­ні, пере­ва­га нада­є­ться спря­мо­ва­но­сті на вирі­ше­н­ня про­бле­ми, про­фе­сій­них зав­дань, збе­ре­же­н­ня пар­тнер­ських стосунків.

На емо­цій­ні реа­кції, зокре­ма в кон­флі­ктній ситу­а­ції, сут­тє­во впли­ва­ють вну­трі­шні уста­нов­ки, пере­ко­на­н­ня, цін­но­сті спів­ро­змов­ни­ків. Роз­гля­не­мо цей взаємозв’язок на при­кла­ді стра­те­гій пове­дін­ки в кон­флі­ктній ситу­а­ції за
К. Томасом.

Кон­ку­рен­ція (супер­ни­цтво, домі­ну­ва­н­ня) поля­гає в пра­гнен­ні задо­воль­ни­ти вла­сні потре­би незва­жа­ю­чи на інте­ре­си інших. 

Для люди­ни з домі­ну­ю­чою стра­те­гі­єю кон­ку­рен­ції хара­ктер­на вну­трі­шня уста­нов­ка ​“Я актив­но від­сто­юю вла­сну пози­цію”, ​“Для дося­гне­н­ня цілей під­хо­дять усі засо­би”, ​“Мої потре­би най­ва­жли­ві­ші”. Така люди­на упев­не­на, що вийти пере­мож­цем з кон­флі­кту може тіль­ки один уча­сник, що озна­чає пораз­ку іншо­го. І хоча вони задо­воль­ня­ють свої потре­би, дося­га­ють бажа­но­го, водно­час втра­ча­ють дові­ру й пова­гу зна­йо­мих, дру­зів і близь­ких людей; зго­дом з’яв­ля­є­ться від­чу­т­тя неза­хи­ще­но­сті, загро­зи та страху. 

---

При­сто­су­ва­н­ня − це готов­ність посту­пи­ти­ся вла­сни­ми інте­ре­са­ми зара­ди уни­кне­н­ня протистояння. 

Для людей з домі­ну­ю­чою стра­те­гі­єю при­сто­су­ва­н­ня хара­ктер­ний пасив­но-агре­сив­ний тип пове­дін­ки. Вони схиль­ні при­хо­ву­ва­ти почу­т­тя, дум­ки, бажа­н­ня; при­гні­чу­ва­ти гнів, нако­пи­чу­ва­ти обра­зи та непри­я­зні до осіб, зара­ди яких жер­тву­ють або рапто­во вибу­ха­ти неаде­ква­тно ситу­а­ції через нако­пи­че­ну в собі гір­ко­ту образ, ​“втра­ту тер­пі­н­ня” (ефект остан­ньої краплі). 

---

Уни­ка­н­ня. 

Ця стра­те­гія хара­кте­ри­зу­є­ться від­су­тні­стю пра­гне­н­ня дося­гне­н­ня вла­сних цілей, так і тен­ден­ції до спів­пра­ці. Вну­трі­шня уста­нов­ка: ​“Я нама­га­ю­ся ухи­ли­ти­ся від уча­сті в кон­флі­кті”. У цьо­му випад­ку люди­на ігно­рує про­бле­му, нама­га­є­ться уни­кну­ти обго­во­ре­н­ня кон­флі­ктних питань, пере­кла­дає від­по­від­аль­ність за ухва­ле­н­ня скла­дно­го ріше­н­ня на когось іншо­го або від­кла­дає ​“на потім”. Для людей з домі­ну­ю­чим сти­лем уни­ка­н­ня при­та­ман­ний пасив­ний тип пове­дін­ки, при­хо­ву­ва­н­ня, стри­му­ва­н­ня справ­жніх емо­цій, почуттів.

---

Ком­про­міс – це метод вза­єм­них посту­пок, час­тко­ве задо­во­ле­н­ня інте­ре­сів обох сто­рін конфлікту. 

Вну­трі­шня уста­нов­ка: ​“Я шукаю ріше­н­ня, осно­ва­не на вза­єм­них посту­пках”, ​“Я посту­плю­ся в чомусь, якщо ви теж гото­ві поступитися”.

---

При спів­пра­ці (коо­пе­ра­ція, інте­гра­ція) ухва­лю­ю­ться ріше­н­ня, що пов­ні­стю задо­воль­ня­ють інте­ре­си обох сторін. 

Вну­трі­шня уста­нов­ка ​“Я шукаю шля­хи спіль­но­го вирі­ше­н­ня про­бле­ми, які задо­воль­нять дві сторони”. 

Для стра­те­гій ком­про­мі­су і спів­пра­ці зде­біль­шо­го хара­ктер­на асер­тив­на пове­дін­ка, кон­стру­ктив­ний вияв емо­цій (від­кри­тість, упев­не­ність без воро­жо­сті та зви­ну­ва­че­н­ня, про­по­ну­ва­н­ня вихо­ду із ситу­а­ції. Вико­ри­ста­н­ня цих стра­те­гій збіль­шує ймо­вір­ність розв’язання кому­ні­ка­тив­ної ситу­а­ції; збе­ре­же­н­ня, навіть змі­цне­н­ня, сто­сун­ків; зро­ста­н­ня віри у себе, свої можли­во­сті. Стра­те­гії пове­дін­ки, обра­ні уча­сни­ка­ми кон­флі­кту, мають вирі­шаль­не зна­че­н­ня для його розв’язання і подаль­шо­го роз­ви­тку стосунків.

Як видно з наве­де­но­го при­кла­ду, пове­дін­ка і стиль емо­цій­но­го реа­гу­ва­н­ня у напру­же­них ситу­а­ці­ях кому­ні­ка­тив­ної вза­є­мо­дії біль­шою мірою зале­жать від уста­но­вок, пере­ко­нань, цін­но­стей люди­ни. Це гли­бин­ний рівень, який стру­кту­рує досвід осо­би­сто­сті, визна­чає її куль­ту­ру, хара­ктер вчин­ків і діяль­но­сті. Клю­чем для розу­мі­н­ня цьо­го рів­ня є зна­чу­щість, інши­ми сло­ва­ми від­по­відь на запи­та­н­ня ​“Чому це так важли­во?”. Саме від моти­ва­цій­но-цін­ні­сної сфе­ри зале­жить те, як спри­йма­є­мо людей, який сенс нада­є­мо поді­ям і як емо­цій­но реа­гу­є­мо на них. Пози­тив­не став­ле­н­ня до себе, до сві­ту, пра­гне­н­ня до гар­мо­ній­но­го бут­тя, пси­хо­ло­гі­чно­го бла­го­по­луч­чя і здо­ро­вих сто­сун­ків з дов­кі­л­лям допо­ма­га­ють оби­ра­ти емо­цій­но-доціль­ну пове­дін­ку в різних жит­тє­вих ситуаціях.

Опа­ну­ва­н­ня мисте­цтвом управ­лі­н­ня емо­ці­я­ми в про­фе­сій­ній діяль­но­сті перед­ба­чає фор­му­ва­н­ня пси­хо­ло­гі­чної готов­но­сті до усві­дом­ле­но­го емо­цій­но­го реа­гу­ва­н­ня. Адже біль­шість тру­дно­щів в управ­лін­ні емо­ці­я­ми зумов­ле­на недо­ста­тньою готов­ні­стю до усві­дом­ле­но­го емо­цій­но­го реа­гу­ва­н­ня і зда­тні­стю дія­ти аде­ква­тно ситуації.