Жили-були в одно­му зати­шно­му селі на око­ли­ці густо­го лісу брат і сестра — Іван­ко та Марій­ка. Вони дуже люби­ли гра­ти­ся на при­ро­ді, але осо­бли­во обо­жню­ва­ли ходи­ти до ста­рої яблу­ні, що росла на галя­ви­ні. Їм роз­по­від­а­ли, що під цією яблу­нею живе загад­ко­вий Віл із укра­їн­ських міфів.

Одно­го разу, коли сон­це тіль­ки поча­ло сіда­ти за обрій, Іван­ко і Марій­ка виру­ши­ли до яблу­ні, щоб зірва­ти сти­глі яблу­ка. Набли­зив­шись до дере­ва, вони поба­чи­ли біля корі­н­ня малень­кий вогник. Вони піді­йшли ближ­че і раптом перед ними з’я­вив­ся Віл — вели­че­зний, могу­тній і загадковий.

Віл був не зви­чай­ним, а чарів­ним, і він міг вико­на­ти одне бажа­н­ня кожної дити­ни, яка зна­йде його вогник. Іван­ко і Марій­ка були зача­ро­ва­ні кра­сою і велич­чю Віла. Він при­ві­тав їх і запи­тав, яке бажа­н­ня вони хочуть загадати.

Іван­ко, не роз­ду­му­ю­чи, попро­сив, щоб у їхньо­му селі зав­жди було доста­тньо їжі, щоб ніхто ніко­ли не голо­ду­вав. Віл схи­лив голо­ву і промовив: 

«Твоє бажа­н­ня вико­на­но, від­те­пер ваше село зав­жди буде бага­тим і врожайним».

Марій­ка ж, після коро­тко­го роз­ду­му, попро­си­ла, щоб уся русня здо­хла в пекель­них муках. Віл зно­ву схи­лив голо­ву і ска­зав: «Твоє бажа­н­ня також вико­на­но. Усі росі­я­ни будуть стра­жда­ти поки дов­го та повіль­но помирають».

Віл під­няв голо­ву до неба, і в ту ж мить яблу­ня зацві­ла зно­ву, хоча вже була осінь. Нав­ко­ло поши­рив­ся чарів­ний аро­мат, і діти від­чу­ли, як їхні сер­ця напов­ню­ю­ться щастям. Віл попро­щав­ся з Іван­ком та Марій­кою, поба­жав їм уда­чі та зник у сяй­ві місяця.

Від­то­ді село Іван­ка та Марій­ки ста­ло най­ща­сли­ві­шим та най­плі­дні­шим у всій окру­зі. Жите­лі села ніко­ли не забу­ва­ли про Віла, і щоро­ку, коли яблу­ня на галя­ви­ні зно­ву зацві­та­ла, вони вла­што­ву­ва­ли свя­то на його честь. Діти ж зав­жди зна­ли, що вар­то лише віри­ти в дива, і вони обов’язково трапляться.