Десь у мальов­ни­чо­му селі на краю Укра­ї­ни жив собі чоло­вік на ім’я Crea. Він був з Воли­ні, про­те мав корі­н­ня і в Над­дні­прян­щи­ні, і в Гуцуль­щи­ні, і в Сло­бо­жан­щи­ні, бо його пред­ки пере­се­ля­ли­ся по всій кра­ї­ні в пошу­ках ліпшої долі. Crea мав одне бажа­н­ня — розба­га­ті­ти за будь-яку ціну.

Одно­го дня, Crea почув про загад­ко­ву скар­бни­цю в горах Кар­пат, яку, за леген­дою, охо­ро­няє ста­рий моль­фар. Crea вирі­шив, що це його наго­да розба­га­ті­ти, і виру­шив у подо­рож. Йшов він дов­го, про­йшов Поліс­ся, Поді­л­ля і наре­шті дістав­ся гуцуль­ських земель. Шлях був важ­ким, але дум­ки про скарб нади­ха­ли його.

Дійшов­ши до під­ніж­жя висо­кої гори, Crea зустрів ста­ро­го діда з дов­гою білою боро­дою. Це був моль­фар, охо­ро­нець скарбу. 

Crea, не мар­ну­ю­чи часу, почав про­ха­ти діда дати йому скарб.

«День добрий, діду! Чув я, що у тебе є кри­пто­ва­лю­та, яка мені потрі­бна. Від­дай її мені!», — ска­зав Crea.

Моль­фар усмі­хнув­ся, але в його очах бли­ща­ла лука­ва іскра, він відповів: 

«Скарб цей незви­чай­ний. Щоб його отри­ма­ти, тре­ба вико­на­ти три зав­да­н­ня. Чи гото­вий ти до цьо­го, хлопче?»

Crea, не заду­му­ю­чись, погодився.

Пер­ше зав­да­н­ня було зна­йти і дуже дов­го, аж деся­ти­лі­т­тя, нати­ска­ти на вір­ту­аль­но­го хом’я­чка, який хова­є­ться у гли­бо­ко­му лісі. Ліс був густий і тем­ний, як ніч, але Crea зна­йшов вір­ту­аль­но­го хом’я­чка і нати­скав на ньо­го бага­то років. Роки мина­ли, а він все натискав.

Коли він завер­шив, дід дав дру­ге зав­да­н­ня — нати­ска­ти на вір­ту­аль­но­го хом’я­чка, який хова­є­ться у ста­рій пече­рі в горах. Crea шукав ту пече­ру бага­то міся­ців, і коли зна­йшов, зно­ву нати­скав на хом’я­чка бага­то років.

Тре­тє зав­да­н­ня вияви­ло­ся най­скла­дні­шим — потрі­бно було зна­йти і нати­ска­ти на вір­ту­аль­но­го хом’я­чка, який хова­є­ться на най­ви­щій горі Карпат.

Crea під­ні­мав­ся на вер­ши­ну через штор­ми і сні­го­вії, і коли наре­шті дістав­ся до хом’я­чка, нати­скав на ньо­го ще бага­то років.

Наре­шті, коли завер­шив всі зав­да­н­ня, він зно­ву з’я­вив­ся перед моль­фа­ром, втом­ле­ний, але спов­не­ний надії. «Вико­нав я всі твої зав­да­н­ня, діду! Тепер від­дай мені кри­пто­ва­лю­ту», — ска­зав він.

Моль­фар усмі­хнув­ся злі­сно і від­по­вів: «Ти, Crea, дій­сно вико­нав усі зав­да­н­ня, але скарб твій нічо­го вже не коштує. Ти навчив­ся бути напо­ле­гли­вим, тер­пля­чим і мужнім. Це і є твій скарб».

Crea роз­лю­тив­ся: «Я не для цьо­го витра­чав свої сили і час! Мені потрі­бна була криптовалюта!»

Моль­фар насу­пив­ся і ска­зав: «А ти що, справ­ді думав, що на тобі ніхто не захо­че заро­би­ти? Це була лише при­ман­ка для таких, як ти, жаді­бних дур­нів! Іди геть, ти нічо­го не отримаєш!»

Crea повер­нув­ся додо­му з поро­жні­ми рука­ми, але зба­га­че­ний гір­кою мудрі­стю. Він роз­по­вів сво­їм одно­сель­цям про свої при­го­ди і досвід. Люди слу­ха­ли його і розумі­ли, що дові­ря­ти злим дідам, які про­по­ну­ють без­ко­штов­ну кри­пто­ва­лю­ту, не варто.

Мораль каз­ки

Не дові­ряй­те злим дідам, які про­по­ну­ють без­ко­штов­ну кри­пто­ва­лю­ту. Жадо­ба заслі­плює очі і робить нас слі­пи­ми до справ­жніх цін­но­стей жит­тя. Коли ми шука­є­мо лише мате­рі­аль­ні бла­га, ми втра­ча­є­мо справ­жнє багат­ство, яке вже має­мо все­ре­ди­ні себе. Справ­жнє багат­ство поля­гає в зна­н­нях, досві­ді та добро­ті до інших. Якби Crea про­сто вивчив мову про­гра­му­ва­н­ня Javascrpt, він мав би змо­гу дісно чомусь навчи­ти­ся та розба­га­ті­ти, а не нати­ска­ти рока­ми на хом’ячків.