– Не можна ста­ти люди­ною о сьо­мій, якщо ти не був нею до сьо­мої. Цей прин­цип діє щодо будь-яко­го часу доби.

Ця цита­та якнай­то­чні­ше пере­дає суть усі­єї книж­ки. Це пер­ший твір від укра­їн­сько­го авто­ра, яку я дочи­тав до кін­ця (і не так як Сапков­сько­го — щоб дізна­тись, чим закін­чи­ться, сплю­ну­ти і жити далі, а тому що з пер­ших сто­рі­нок полю­бив стиль Іла­ріо­на Пав­лю­ка і те, як він закла­дає подвій­ний сенс в кожен роз­діл). А ще, якщо вирі­за­ти з книж­ки всі філо­соф­ські та жит­тє­ствер­дні цита­ти, то можна обкле­ї­ти якусь кім­на­ту — їх там виста­чає. Вели­ким плю­сом ста­ло те, що автор дуже гар­но опи­сав флеш­бе­ки в мину­ле, які були засно­ва­ні на реаль­них істо­рі­ях. Я очі­ку­вав сюжет як у кла­си­чно­го нео­ну­ар­но­го дете­кти­ва, а отри­мав щось біль­ше, що ціл­ком і пов­ні­стю ламає рам­ки жан­ру та пока­зує люд­ську нату­ру такою, яка вона є в пер­ві­сно­му її прояві.

Все зво­ди­ться до пошу­ків одні­єї малень­кої дів­чин­ки, яка любить пле­ска­ти у долоні. 

Вона у мене чомусь асо­ці­ю­є­ться тіль­ки з цією істо­тою з дру­го­го Hollow Knight, тому що вона також під­во­дить руки вго­ру та постій­но б’є у дзвіночок. 

В деякі момен­ти я не міг себе стри­ма­ти і казав книж­ці щоб голов­ний герой ЙШОВ УЖЕ ШУКА­ТИ ДІВ­ЧИН­КУ, БО ВІН НАМА­ГА­Є­ТЬСЯ РОЗ­ДУ­ПЛИ­ТИ ТИХ ДОВ­БНІВ, З ЯКИХ ТОЛ­КУ НЕМАЄ ВЗАГАЛІ.

Там є один кін­че­ний полі­цей­ський на прі­зви­ще Субо­та, який «типу напар­ник» у голов­но­го героя. І автор дуже добре його опи­сав пра­кти­чно вза­га­лі не опи­су­ю­чи. Бо по тому що ця гни­да гово­рить, одра­зу зро­зумі­ло що це за люди­на. І сур­жик тут потрі­бен щоб опи­са­ти цьо­го дегенерата:
 — Та нічо же нє случілась.
 — Чо ти кіпі­шу­єш, Андрю­ха, сей­час вип’єм і най­дьом твою Надю!

Йому так і хоче­ться дати в пику, бо це абсо­лю­тна неком­пе­тен­тність в купі з пра­кти­чно без­ме­жною вла­дою діль­ни­чно­го. Тако­го не може бути і цей пер­со­наж мене реаль­но застав зне­на­цька, бо я вва­жав, що полі­ція має бути «полі­ці­єю» з усі­ма сте­ре­о­ти­па­ми. Хоча в цьо­му селі кожен пер­со­наж зі сво­ї­ми ске­ле­та­ми в шка­фу. Це дуже пре­кра­сна книж­ка про жахли­вих людей.

Тут вже зга­ду­ва­ли, що кон­це­пція схо­жа на Твін Пікс, але я додам, що у само­го Твін Пікса є кіль­ка про­шар­ків сприйня­т­тя цьо­го сері­а­лу. Якщо хтось дивив­ся шести­го­дин­ний роз­бір сері­а­лу, то там у авто­ра була ціль пока­за­ти, що це не зви­чай­ний дете­ктив, бо Лінч за цим сері­а­лом зама­ску­вав справ­жню бороть­бу сві­тла і тем­ря­ви. Зви­чай­но, у Твін Пікса і у «Я бачу вас ціка­вить пітьма» схо­жа кон­це­пція — одне малень­ке село, голов­ні пер­со­на­жі зі сво­ї­ми таєм­ни­ця­ми і вбив­ця як ​“абсо­лю­тне зло”. Але тут є ще й схо­жість у тому, що це два тво­ри про про­ти­сто­я­н­ня сві­тла і темряви. 

– Я вва­жав, що добро і зло – це дещо абсо­лю­тне, як сві­тло і тем­ря­ва, – Чоло­вік у Чер­во­но­му заці­кав­ле­но гля­нув на Андрія. – Не погоджуєтеся?

– Зов­сім ні! – стру­снув голо­вою Андрій.

– Немає добра і зла?

– Усе відносно.

– І добро? – недо­вір­ли­во пере­пи­тав Харитон. 

– Над­то добро.

Хоча якщо так поду­ма­ти, то голов­но­го героя можна тіль­ки опо­се­ред­ко­ва­но від­не­сти до світлої/​протагоністичної сто­ро­ни, хоча по факту «хоро­ших» геро­їв тут немає окрім дів­чин­ки, яка висту­пає тіль­ки як поштовх для інших пер­со­на­жів роби­ти справи.

Напри­кін­ці є одна дуже важли­ва від­сил­ка на дав­ньо­гре­цьку міфо­ло­гію про мужи­ка в чер­во­но­му, яку читач має зро­зу­мі­ти сам, бо на неї ніяк не роби­ться акцент, але коли я зро­зу­мів тіль­ки ось цю від­сил­ку, то одра­зу в ту ж секун­ду все ста­ло на свої місця і вся пере­д­істо­рія сюже­ту ста­ла макси­маль­но зро­зумі­лою. Це, бля­ха, настіль­ки гені­аль­но, наскіль­ки про­сто і чудово.