Чудово, ось повчальна казка з мораллю про чувака, який всіх ненавидів.
Жив-був у маленькому містечку чоловік на ім’я Марко. Він нікого не любив. Йому здавалося, що всі навколо — дурні, ледачі або лицемірні. Сусіди його дратували, діти під вікнами — злили, колеги — викликали презирство.
Марко часто повторював: — Світ поганий. Люди погані. І я ні з ким не хочу мати справи.
У тому ж місті жила стара вчителька, пані Орися. Вона помітила, що Марко завжди ходить похмурий, ні з ким не вітається і всіх обходить стороною. Одного дня вона зупинила його.
— Чому ти так злишся на всіх? — спитала вона. — Бо всі мене дратують, — відрубав Марко. — Якби люди змінилися, я б, може, став іншим.
Пані Орися лише усміхнулася й дала йому маленьке дзеркальце. — Носи його з собою. І коли хтось тебе роздратує — подивись у нього.
Марко розсердився, але дзеркальце взяв.
Минуло кілька днів. На роботі колега випадково пролив каву на його папери. Марко вже хотів накричати, але згадав про дзеркальце. Подивився — і побачив своє перекошене від злості обличчя. Очі злі, губи стиснуті, зморшки глибші.
І раптом подумав: “Може, справа не тільки в них?”
Наступного разу сусідка гучно грюкнула дверима. Марко знову потягнувся до дзеркальця. І знову побачив ту саму злість. Але цього разу замість крику він просто зітхнув і сказав: — Нічого страшного.
Дивно, але стало легше.
Поступово Марко почав помічати, що коли він усміхається — люди усміхаються у відповідь. Коли допомагає — дякують. Коли слухає — відкриваються. Світ ніби змінився. Але насправді змінився він сам.
Через рік його вже знали як привітного й доброзичливого чоловіка. А дзеркальце він зберіг — не для того, щоб дивитися на себе, а щоб пам’ятати: світ часто відображає те, що ти носиш у серці.
я тебе ненавиджу
@xrin-z-bezodni кого тебе? ти тут один
@peaceduck і тебе ненавиджу
@xrin-z-bezodni
Чудово, ось повчальна казка з мораллю про чувака, який всіх ненавидів.
Жив-був у маленькому містечку чоловік на ім’я Марко. Він нікого не любив. Йому здавалося, що всі навколо — дурні, ледачі або лицемірні. Сусіди його дратували, діти під вікнами — злили, колеги — викликали презирство.
Марко часто повторював:
— Світ поганий. Люди погані. І я ні з ким не хочу мати справи.
У тому ж місті жила стара вчителька, пані Орися. Вона помітила, що Марко завжди ходить похмурий, ні з ким не вітається і всіх обходить стороною. Одного дня вона зупинила його.
— Чому ти так злишся на всіх? — спитала вона.
— Бо всі мене дратують, — відрубав Марко. — Якби люди змінилися, я б, може, став іншим.
Пані Орися лише усміхнулася й дала йому маленьке дзеркальце.
— Носи його з собою. І коли хтось тебе роздратує — подивись у нього.
Марко розсердився, але дзеркальце взяв.
Минуло кілька днів. На роботі колега випадково пролив каву на його папери. Марко вже хотів накричати, але згадав про дзеркальце. Подивився — і побачив своє перекошене від злості обличчя. Очі злі, губи стиснуті, зморшки глибші.
І раптом подумав:
“Може, справа не тільки в них?”
Наступного разу сусідка гучно грюкнула дверима. Марко знову потягнувся до дзеркальця. І знову побачив ту саму злість. Але цього разу замість крику він просто зітхнув і сказав:
— Нічого страшного.
Дивно, але стало легше.
Поступово Марко почав помічати, що коли він усміхається — люди усміхаються у відповідь. Коли допомагає — дякують. Коли слухає — відкриваються. Світ ніби змінився. Але насправді змінився він сам.
Через рік його вже знали як привітного й доброзичливого чоловіка. А дзеркальце він зберіг — не для того, щоб дивитися на себе, а щоб пам’ятати: світ часто відображає те, що ти носиш у серці.
Мораль: цим Марко був Гост.
@javascript я не злюсь на всіх, але ви двоє щас мене бісите…
@xrin-z-bezodni я можу видалити акаунт, тобі полегшає?
@javascript ні, хто тоді буде шитпостити?