7 соціальних мереж, які вже вмерли, або доживають останні місяці

№1 Vine (2012 – 2016)

У 2012 році троє дру­зів — Колін Кролл, Рус Юсу­пов і Дом Гоф­фман — засну­ва­ли Vine. Лише через кіль­ка міся­ців Twitter при­дбав пла­тфор­му за $30 млн. Попри пер­спе­ктив­ний старт, істо­рія соцме­ре­жі вияви­ла­ся короткою.

Vine запро­по­ну­ва­ла кори­сту­ва­чам ство­рю­ва­ти коро­ткі 6‑секундні відео, що нага­ду­ва­ли момен­ти з реаль­но­го жит­тя (slice of life). Зав­дя­ки коме­дій­ним і музи­чним ске­тчам, які про­гра­ва­ли­ся на повто­рі, пла­тфор­ма швид­ко здо­бу­ла міль­йо­ни глядачів.

Уже в 2013 році пла­тфор­му помі­ти­ли рекла­мо­дав­ці. Напри­клад, Daft Punk вико­ри­сто­ву­ва­ли Vine для анон­су сво­го аль­бо­му, а Dunkin’ Donuts ство­ри­ли пер­шу 6‑секундну рекла­му. Разом із цим на пла­тфор­мі поча­ли актив­но з’яв­ля­ти­ся меми.

Однак того ж року кон­ку­рен­ти поча­ли тисну­ти на Vine. Instagram пред­ста­вив можли­вість публі­ку­ва­ти 15-секун­дні відео, Snapchat — 10-секун­дні клі­пи, а YouTube — 6‑секундні гіфки. Це ста­ло поча­тком зане­па­ду. Кори­сту­ва­чі пере­хо­ди­ли до пла­тформ із дов­ши­ми фор­ма­та­ми, а попу­ляр­ні кон­тент-мей­ке­ри пере­мі­сти­ли­ся на YouTube через вигі­дні­ші спон­сор­ські пропозиції.

Twitter нама­гав­ся вря­ту­ва­ти Vine у 2015 – 2016 роках, запу­стив­ши сер­ві­си Vine Music для ство­ре­н­ня музи­ки та Vine Kids із дитя­чим кон­тен­том. Крім того, дозво­ли­ли публі­ку­ва­ти роли­ки три­ва­лі­стю до 140 секунд. Але ці спро­би не дали резуль­та­тів. Закри­т­тя від­бу­ло­ся посту­по­во: спер­шу кори­сту­ва­чі могли лише пере­гля­да­ти й заван­та­жу­ва­ти свої відео, але не дода­ва­ти нові.

У 2018 році Дом Гоф­фман спро­бу­вав від­ро­ди­ти Vine без уча­сті Twitter. Так з’явився Byte, який пізні­ше пере­йме­ну­ва­ли на Clash, а зго­дом — на Huddles. Постій­ні змі­ни назви, затрим­ки з релі­зом і слаб­ка мар­ке­тин­го­ва кам­па­нія не допо­мо­гли проєкту.

---

№2. Jaiku, 2006 – 2012

Серед мікро­бло­гів най­біль­ші спо­ді­ва­н­ня покла­да­ли на Jaiku, що з’явився за місяць до Twitter. Фін­ська пла­тфор­ма швид­ко при­вер­ну­ла ува­гу, і її при­дбав Google. Назва Jaiku натя­ка­ла на япон­ські хоку (Japanese Haiku), адже сер­віс також дозво­ляв ство­рю­ва­ти коро­ткі пові­дом­ле­н­ня про пов­сяк­ден­не чи публі­чне життя.

Фіни пере­да­ли роз­роб­ку засто­сун­ку Google і долу­чи­ли­ся до робо­ти над про­є­ктом G Phone. Якщо ці назви зву­чать незна­йо­мо, то не див­но — ні Jaiku, ні G Phone так і не здо­бу­ли популярності.

На від­мі­ну від Twitter, Jaiku про­по­ну­вав «лайв­стрим» — можли­вість діли­ти­ся музи­кою, фото та лока­ці­єю в реаль­но­му часі. Однак, Twitter роз­ви­вав­ся зна­чно швид­ше й оста­то­чно виті­снив Jaiku. Google ж, зайня­тий інши­ми про­є­кта­ми, навіть не збе­ріг архів інфор­ма­ції з фін­ської платформи.

---

№3. Google+, 2011 – 2019

Google нео­дно­ра­зо­во нама­гав­ся ство­ри­ти успі­шну соці­аль­ну мере­жу. Все поча­ло­ся з Google Buzz, який про­існу­вав мен­ше року, і завер­ши­ло­ся Orkut — попу­ляр­ним хіба що в Бра­зи­лії. Голов­на ідея Google+ поля­га­ла в тому, щоб дозво­ли­ти кори­сту­ва­чам над­си­ла­ти пові­дом­ле­н­ня й пока­зу­ва­ти пости лише тим, кого вони самі дода­ли до «кіл» — обме­же­них груп контактів.

Соцме­ре­жа мала пере­ва­гу — гото­ву базу еле­ктрон­них пошто­вих адрес, і Google агре­сив­но заохо­чу­вав реє­стра­цію, зби­ра­ю­чи при цьо­му зна­чну кіль­кість осо­би­стих даних. Це спра­цю­ва­ло, але нена­дов­го. Кіль­кість кори­сту­ва­чів справ­ді зро­ста­ла: за два тижні після запу­ску мере­жа отри­ма­ла 10 міль­йо­нів юзе­рів, а за пів року — 90 міль­йо­нів. До 2013 року Google+ налі­чу­вав 540 міль­йо­нів кори­сту­ва­чів, які діли­ли­ся нови­на­ми та фото у спе­ці­аль­но ство­ре­них «колах».

Про­те попу­ляр­ність була лише види­мі­стю. Зго­дом з’ясувалося, що сере­дня три­ва­лість сесії на Google+ ста­но­ви­ла близь­ко трьох хви­лин, а в остан­ні роки робо­ти пла­тфор­ми — лише п’ять секунд. У 2018 році ситу­а­цію погір­шив витік даних 50 міль­йо­нів кори­сту­ва­чів, що ста­ло фіналь­ним уда­ром для соцме­ре­жі. У резуль­та­ті Google закрив пла­тфор­му, роз­ді­лив­ши її сер­ві­си на Hangout, Google Photos і кор­по­ра­тив­ну Google Currents (оста­н­ня про­існу­ва­ла до 2023 року).

Google+ досі вва­жа­є­ться най­до­рож­чим про­валь­ним про­ду­ктом ком­па­нії. Лише запуск обі­йшов­ся Google у $585 міль­йо­нів, за дани­ми Forbes.

---

№4. Friendster, 2003 – 2015

Пра­ді­дом Facebook вва­жа­ють Friendster, соці­аль­ну мере­жу, яка з’явилася в Калі­фор­нії у 2003 році. Назва з суфі­ксом -ster була натхне­на Napster — пла­тфор­мою, що сво­го часу підір­ва­ла світ музи­чним пірат­ством. Friendster про­по­ну­вав кори­сту­ва­чам від­кри­ва­ти нові події, гур­ти, хобі, а також діли­ти­ся відео, фото, пові­дом­ле­н­ня­ми й комен­та­ря­ми через свої профілі.

Заснов­ник мере­жі, про­гра­міст Джо­на­тан Абрамс, був відо­мий сво­єю впер­ті­стю. У 2008 році на пла­тфор­мі заре­є­стру­ва­ли­ся 115 міль­йо­нів кори­сту­ва­чів, але навіть це не пере­ко­на­ло Абрам­са про­да­ти ком­па­нію Google, який на той час актив­но шукав пер­спе­ктив­ну соцмережу.

Однак у 2009 році Friendster таки про­да­ли малай­зій­ській ком­па­нії MOL Global за понад $25 міль­йо­нів. Нові вла­сни­ки вирі­ши­ли змі­ни­ти напря­мок роз­ви­тку, гей­мі­фі­ку­вав­ши пла­тфор­му: соцме­ре­жа ста­ла схо­жа біль­ше на ігро­ву пла­тфор­му з 50 онлайн-ігра­ми та вну­трі­шньо­і­гро­вою валю­тою. Ця стра­те­гія про­ва­ли­ла­ся, і у 2015 році Friendster закрили.

Сьо­го­дні мере­жу нама­га­ю­ться від­ро­ди­ти. Кори­сту­ва­чам про­по­ну­ють зали­ши­ти свою еле­ктрон­ну адре­су, щоб отри­ма­ти ран­ній доступ до онов­ле­ної платформи.

Чи може це спра­цю­ва­ти у сві­ті Facebook? Роз­ро­бни­ки обі­ця­ють не зли­ва­ти дані кори­сту­ва­чів, не під­ко­ря­ти­ся рекла­мо­дав­цям і актив­но боро­ти­ся з токси­чною пове­дін­кою в мере­жі. Цьо­го, ймо­вір­но, мало б виста­чи­ти для успіху.

---

№5. LiveJournal, 1999 — чомусь досі

LiveJournal, або ЖЖ (живий жур­нал), колись був куль­то­вою пла­тфор­мою для бло­ге­рів 2010‑х. Нині ж його часті­ше зга­ду­ють у кон­текс­ті росій­ської про­па­ган­ди, і не дар­ма — з 2021 року сер­віс забло­ко­ва­ний в Укра­ї­ні за ріше­н­ням Голо­сі­їв­сько­го район­но­го суду. А почи­на­ло­ся все зов­сім іна­кше: LiveJournal ство­рив у 1999 році аме­ри­кан­ський про­гра­міст Бред Фітцпа­трік, про­сто щоб діли­ти­ся нови­на­ми зі сво­ї­ми шкіль­ни­ми друзями.

У 2005 році мате­рин­ська ком­па­нія LiveJournal пере­йшла у вла­сність Six Apart, яка невдов­зі пере­про­да­ла пла­тфор­му русня­вій SUPMedia. У їхньо­му порт­фе­лі вже були такі про­є­кти, як русня­ва про­па­ган­дист­ська газе­та «Комер­сант».

Після цьо­го спра­ви пішли не дуже: LiveJournal потра­пив під фашист­ську юрис­ди­кцію, що викли­ка­ло числен­ні бло­ку­ва­н­ня за «екс­тре­міст­ські вислов­лю­ва­н­ня» у Китаї, Узбе­ки­ста­ні та Казах­ста­ні. Ауди­то­рія стрім­ко ско­ро­чу­ва­ла­ся, осо­бли­во після того, як ста­ло відо­мо про вито­ки даних кори­сту­ва­чів. У 2018 році австра­лій­ський фахі­вець з кібер­без­пе­ки Трой Гант зафі­ксу­вав кіль­ка таких випадків.

У 2019 році LiveJournal став части­ною Rambler Group, яку фінан­сує між­на­ро­дний спон­сор теро­ри­зму — «Сбер­банк». Нові вла­сни­ки ніби­то мають пла­ни на від­ро­дже­н­ня брен­ду, адже Facebook дав­но пере­ма­нив їхню авди­то­рію. Але для укра­їн­ців це вже не має зна­че­н­ня — доступ до LiveJournal закри­тий назавжди.

---

№6. MySpace, 2003 — досі (май­же)

Важ­ко уяви­ти Аме­ри­ку 2000‑х без MySpace — пер­ли­ни серед соцме­реж, де музи­кан­ти, худо­жни­ки та інші кре­а­то­ри зна­хо­ди­ли одно­дум­ців і діли­ли­ся сво­ї­ми тво­рі­н­ня­ми. MySpace не про­сто задав тренд — він сфор­му­вав під­ґрун­тя для май­бу­тніх пла­тформ, як-от YouTube, Friendster чи Facebook.

Успіх був бли­ска­ви­чним. У 2005 році троє заснов­ни­ків — Кріс ДеВульф, Том Андер­сон і Джон Харт — про­да­ли MySpace меді­а­гі­ган­ту News Corporation за нечу­ва­ні $580 млн. Та вже у 2009 поча­ли­ся про­бле­ми: Facebook пере­ма­ню­вав ауди­то­рію, а на MySpace з’явилося без­ліч фей­ко­вих ака­ун­тів. News Corp. зре­штою вирі­ши­ла позбу­ти­ся акти­ву. MySpace змі­нив декіль­ка вла­сни­ків — від Джа­сті­на Тім­бер­лей­ка до Viant Technology Holding Inc., — але так і не зміг повер­ну­ти коли­шню популярність.

З часом пла­тфор­му факти­чно «закон­сер­ву­ва­ли»: нови­ни пере­ста­ли публі­ку­ва­ти­ся, інтер­фейс застиг, а кори­сту­ва­чі пере­мі­сти­ли­ся на інші май­дан­чи­ки. Уні­каль­на можли­вість касто­мі­за­ції — вибір кольо­рів і форм інтер­фей­су, що роби­ла MySpace осо­бли­вою, — тепер лиши­ла­ся лише в спогадах.

Сьо­го­дні MySpace нага­дує цифро­вий музей. Ви ще може­те зна­йти там ста­рі тре­ки чи нови­ни, але мере­жа біль­ше не жива. Це сво­го роду пам’ятник епо­сі, коли музи­ка і кре­а­тив­ність були сер­цем інтернет-спільнот.

---

№7. Clubhouse, 2020 — досі

Уявіть собі под­каст, який існує лише в момен­ті — ніяких запи­сів, тіль­ки ви і голо­си в реаль­но­му часі. Саме таку кон­це­пцію запро­по­ну­ва­ли Пол Даві­зон і Роган Сет у 2020 році, ство­рив­ши Clubhouse — засто­су­нок, що об’єднав екс­клю­зив­ність, аудіо­фор­мат і дух пандемії.

Clubhouse почав свій шлях як недо­сту­пна для всіх «ігра­шка»: лише для кори­сту­ва­чів iOS і лише за запро­ше­н­ням, яке часом про­да­ва­ли за сотні доларів. 

Фінан­со­ва істо­рія пла­тфор­ми також вра­жа­ла. У 2021 році оцін­ка вар­то­сті Clubhouse сягну­ла $4 млрд, а пар­тнер­ства з таки­ми гіган­та­ми, як NFL і TED, зда­ва­ло­ся, закрі­плять її успіх. Але при­йшов 2023, і чарів­ність роз­ві­я­лась. Світ вийшов із каран­ти­ну, люди вже не хоті­ли під­ла­што­ву­ва­ти­ся під роз­клад онлайн-розмов.

Сьо­го­дні Clubhouse ще пра­цює, але в його кім­на­тах все часті­ше зву­чать не лише ціка­ві ідеї, а й токси­чність — пла­тфор­ма при­вер­тає ува­гу до себе зви­ну­ва­че­н­ня­ми в раси­змі та анти­се­мі­ти­змі, адже моде­ра­ція май­же відсутня.

Колись рево­лю­цій­на ідея пере­тво­ри­ла­ся на ще одну онлайн-при­ма­ру. Clubhouse нага­дує нам: щоб утри­ма­ти­ся на вер­ши­ні, недо­ста­тньо про­сто бути ціка­вим у пра­виль­ний момент — важли­во не втра­ча­ти зв’язок із реальністю.