«Царство сміттярів» – життя та культ смерті у кольоровому світі

Запо­єм див­лю­ся пер­ший сезон, заси­наю у 3 часа ночі, тому що хотів доди­ви­ти­ся за одну сес­сію. Не вий­шо. Додив­ля­ю­ся сьогодні.

Світ Цар­ства смі­т­тя­рів. Він різно­ма­ні­тний, кольо­ро­вий, лагі­дний. Навіть якщо в ньо­му від­бу­ва­є­ться якийсь треш – вигля­дає це як в сері­а­лі Рік та Мор­ті – не нату­раль­но, в тому сен­сі що це не так як в Прин­це­сі Моно­но­ке, де сце­ни хво­ро­би викли­ка­ють огиду.

Світ вигля­дає живим та дру­жнім, кожна тва­рин­ка-билин­ка так мило пере­мі­щу­є­ться з місця на місце, або так і каже: тор­кнись мене. Вигляд оман­ли­вий – це іно­пла­не­тне жит­тя, яке зма­га­є­ться за пра­во пове­че­ря­ти або розмножитися.

Тва­рин тут дій­сно бага­то. Мабуть бага­то це не те сло­во. Вони всю­ди, май­же кожна сце­на має в собі якусь тва­рин­ку, про­сто задля деко­ра­ції, та кожна має хара­ктер: ціка­ви­ться, убі­гає від небез­пе­ки, чи про­сто від­по­чи­ває. Світ живий, він дихає.

Герої та від­но­си­ни. Вони не деко­ра­тив­ні. Можно було б поду­ма­ти що при такій мальов­ці можно всу­ну­ти щось пло­ске по типу як це буває у Нетфлі­кса, щоб пока­зу­ва­ти гля­да­чу кра­си­ве і щоб щось бубо­ні­ло на фоні. Але ж ні. Я постій­но зна­хо­джу у від­но­си­нах якісь речі, які близь­кі мені само­му. Все буду­є­ться на базо­вих для люд­ства емо­ці­ях. Вони уні­вер­саль­ні, про них роз­по­від­а­ють дов­го, ілю­стру­ють кра­си­во, їх ціка­во роз­див­ля­ти­ся під різни­ми кутами.

На що схо­же? Як на мене, то це дитя «Любо­ві, смер­ті та робо­тів» і «Ріка та Мор­ті». Кажу за себе, тому що я є попсо­вим спо­жи­ва­чем, який не зану­рю­вав­ся у світ ман­ги та ані­ме. Від пер­шо­го тут важ­кі філо­соф­ські пита­н­ня, а від дру­го­го ані­ма­ція смер­ті та вигляд та фор­ми тваринок.

Кому піді­йде? Тим кому зайшли «Любов, смерть та робо­ти» та зві­сно ж «Рік та Мор­ті». Це повіль­ний за сво­їм тем­пом сері­ал в котро­му швид­кість роз­кри­т­тя сюже­ту є май­же ідеальною.

Пишіть, що ви дума­є­те про цей серіал?