«Джеймс Вебб» отримав найдетальніші портрети 19 спіральних галактик.

19 най­ближ­чих до нас спі­раль­них гала­ктик отри­ма­ли свої най­де­таль­ні­ші порт­ре­ти від космі­чно­го теле­ско­па «Джеймс Вебб». Він сфо­то­гра­фу­вав їх так, що видно усі закру­че­ні рука­ви, тем­ні буль­ба­шки у місцях без пилу й газу, а також схо­жі на очі цен­траль­ні обла­сті — наслід­ки актив­но­сті надма­сив­них чор­них дір, які погли­на­ють речо­ви­ну. Нара­зі це най­де­таль­ні­ші зобра­же­н­ня стру­кту­ри цих гала­ктик, які допо­мо­жуть астро­но­мам від­тво­ри­ти їхню істо­рію формування

---

На цьо­му знім­ку зобра­же­на гала­кти­ка NGC 1300 на від­ста­ні 69 міль­йо­нів сві­тло­вих років від нас. Зав­дя­ки тому, що «Джеймс Вебб» вів спо­сте­ре­же­н­ня у бли­жньо­му й сере­дньо­му діа­па­зо­ні, він зміг роз­ди­ви­ти­ся роз­по­діл всьо­го пилу в NGC 1300 — яскра­во-чер­во­ні й пома­ран­че­ві кольо­ри на сві­тли­ні. Напри­клад, для «Габ­бла» май­же весь цей пил неви­ди­мий, бо випро­мі­нює лише в інфра­чер­во­но­му діа­па­зо­ні. Тепер астро­но­ми чітко вирі­зня­ють, як NGC 1300 закру­че­на, і як яскра­во сві­ти­ться газ і пил у її цен­трі, поки його погли­нає надма­сив­на чор­на діра.

---

На зобра­жен­ні гала­кти­ки NGC 1365, що зна­хо­ди­ться на від­ста­ні 56 міль­йо­нів сві­тло­вих років від нас, впа­дає в око не лише чер­во­но-пома­ран­че­вий пил, а й шість «шипів» у цен­трі. Насправ­ді це не части­на гала­кти­ки, а дифра­кцій­ні про­ме­ні — сві­тло від газу нав­ко­ло чор­ної діри, роз­ді­ле­не на шість про­ме­нів через осо­бли­во­сті кон­стру­кції «Джейм­са Веб­ба». У «Габ­бла» таких про­ме­нів, напри­клад, чоти­ри. Бла­ки­тні яскра­ві цятки на знім­ку — моло­ді, але вже сфор­мо­ва­ні зорі, тоді як сві­ти­ла, які ще наро­джу­ю­ться сві­тя­ться ніби з‑під пилу, тоб­то сво­їх газо­пи­ло­вих коконів.

---

А в гала­кти­ці NGC 1512, яка зобра­же­на на сві­тли­ні, дуже чітко можна поба­чи­ти ніби про­мі­жок — тем­ну область між цен­траль­ною й зов­ні­шні­ми части­на­ми. Астро­но­ми вва­жа­ють, що це наслі­док актив­но­сті масив­них зір, які вже заги­ну­ли й під час цьо­го розі­гна­ли газ і пил нав­ко­ло. Схо­жі стру­кту­ри зустрі­ча­ю­ться і в інших гала­кти­ках й мають фор­ми, напри­клад, буль­ба­шок. NGC 1512 зна­хо­ди­ться на від­ста­ні 30 міль­йо­нів сві­тло­вих років від нас.

---

А ця гала­кти­ка, NGC 1566 на від­ста­ні 60 міль­йо­нів сві­тло­вих років від нас, вирі­зня­є­ться яскра­вим витком із цен­тру — це моло­ді зорі, які тіль­ки фор­му­ю­ться й ще не роз­сі­я­ли пил сво­їм випро­мі­ню­ва­н­ням. Дослі­джу­ю­чи роз­по­діл моло­дих зір астро­но­ми мають можли­вість кра­ще зро­зу­мі­ти, як на наро­дже­н­ня сві­тил впли­ває, напри­клад, фор­ма гала­кти­ки чи актив­ність її цен­траль­ної надма­сив­ної чор­ної діри.

---

Несхо­жу на попе­ре­дні гала­кти­ки фор­му має NGC 4254, яку «Джеймс Вебб» спо­сте­рі­гав з від­ста­ні 50 міль­йор­нів сві­тло­вих років. Вона теж закру­че­на, як і інші спі­раль­ні гала­кти­ки, але більш схо­жа на мере­жи­во через вели­ку кіль­кість тем­них про­між­ків — наслід­ків вибу­ху масив­них зір напри­кін­ці їхньої еволюції.

---

NGC 7496 на від­ста­ні 24 міль­йо­нів сві­тло­вих років від нас має чи не най­яскра­ві­ші дифра­кцій­ні про­ме­ні на знім­ку, імо­вір­но, тому, що надма­сив­на чор­на діра у її цен­трі над­зви­чай­но силь­но розі­грі­ває газ і пил нав­ко­ло, поки його погли­нає. І хоч вона най­мен­ше схо­жа на спі­раль­ну гала­кти­ку, астро­но­ми все ж від­но­сять її до цьо­го типу. Раді­ус гала­кти­ки оці­ню­ють у 75 тисяч сві­тло­вих років, й май­же по всій ній від­бу­ва­є­ться актив­не зореутворення.

---

А це ділян­ка гала­кти­ки NGC 4321, яка на сім тисяч сві­тло­вих років біль­ша у діа­ме­трі за наш Чума­цький Шлях — має роз­мір у 107 тисяч сві­тло­вих років. Вва­жа­є­ться, що зараз у NGC 4321 від­бу­ва­є­ться спа­лах зоре­утво­ре­н­ня, тоб­то у ній швид­ко наро­джу­ю­ться нові сві­ти­ла, хоч це зосе­ре­дже­но най­біль­ше у цен­трі — най­яскра­ві­шій части­ні сві­тли­ни «Джейм­са Веб­ба». Теле­скоп спо­сте­рі­гав гала­кти­ку з від­ста­ні 55 міль­йо­нів сві­тло­вих років.

---

Ще одна гала­кти­ка-мере­жи­во — це IC 5332 на від­ста­ні 30 міль­йо­нів сві­тло­вих років від нас. У ній нема яскра­во вира­же­но­го цен­тра, що може вка­зу­ва­ти на ниж­чу актив­ність надма­сив­ної чор­ної діри, але є вели­ка кіль­кість тем­них буль­ба­шок. Вони свід­чать, що у гала­кти­ці вже всти­гло наро­ди­ти­ся бага­то сві­тил, які розі­гна­ли газ і пил, тому тепер у ній зорі наро­джу­ю­ться при­бли­зно так само повіль­но, як і в нашій Галактиці.

---

Схо­жа на гала­кти­ку вище і NGC 628 на від­ста­ні 32 міль­йо­нів сві­тло­вих років. Вона дуже тьмя­на, тому астро­но­ми-ама­то­ри навряд змо­жуть чітко поба­чи­ти її з Зем­лі. Але зав­дя­ки роз­діль­ній зда­тно­сті «Джейм­са Веб­ба» нау­ков­ці точно роз­гле­ді­ли її два спі­раль­ні рука­ви, які про­ти годин­ни­ко­вої стріл­ки закру­чу­ю­ться від цен­тру й роз­ши­рю­ю­ться. Дослі­дже­н­ня таких гала­ктик допо­мо­же кра­ще зро­зу­мі­ти осо­бли­во­сті ево­лю­ції цих космі­чних структур.

---

Ще одні­єю з гала­ктик, які ста­ли ціл­лю теле­ско­па, є NGC 1433 на від­ста­ні 46 міль­йо­нів сві­тло­вих років. Вона від­рі­зня­є­ться над­зви­чай­но яскра­вим цен­тром, де зга­хо­ди­ться надма­сив­на чор­на діра. А от зоре­утво­ре­н­ня — яскра­ві пома­ран­че­ві цятки — зде­біль­шо­го від­бу­ва­є­ться у рука­вах, а не у газі й пилі в центрі.