Ефекти помилкового консенсусу й помилкової унікальності

Ефект помил­ко­во­го кон­сен­су­су тра­пля­є­ться з людьми, які схиль­ні вва­жа­ти, ніби їхні погля­ди й пере­ко­на­н­ня при­та­ман­ні всім іншим. Тоді як ефект помил­ко­вої уні­каль­но­сті – це схиль­ність людей недо­оці­ню­ва­ти поши­ре­но­сті вла­сних зді­бно­стей і бажа­ної пове­дін­ки. Ефе­кти помил­ко­во­го кон­сен­су­су й помил­ко­вої уні­каль­но­сті – при­кла­ди когні­тив­них викрив­лень, тоб­то хибних суджень, сфор­мо­ва­них розу­мом для швид­шої оброб­ки інфор­ма­ції мозком.

Тоді як ефект помил­ко­вої уні­каль­но­сті на екс­пе­ри­мен­таль­но­му рів­ні май­же не дослі­дже­ний, ефе­кту помил­ко­во­го кон­сен­су­су при­ді­ля­ло­ся біль­ше ува­ги в дослі­дни­цькій пра­кти­ці. 1977 року про­фе­сор Стен­форд­сько­го уні­вер­си­те­ту Лі Росс роз­ро­бив низ­ку екс­пе­ри­мен­тів для ана­лі­зу ефе­кту помил­ко­во­го консенсусу.

Для пер­шо­го екс­пе­ри­мен­ту Росс запро­сив гру­пу уча­сни­ків, які мали роз­гля­ну­ти ситу­а­ції, що перед­ба­ча­ли пев­ний кон­флікт. Він запро­по­ну­вав уча­сни­кам два варі­ан­ти реа­гу­ва­н­ня на кожну ситу­а­цію і дав три завдання:

1. Уга­да­ти, який варі­ант обра­ли інші уча­сни­ки експерименту.
2. Обра­ти вла­сний варіант.
3. Опи­са­ти риси й осо­бли­во­сті люди­ни, яка оби­рає пер­ший варі­ант, та люди­ни, яка оби­рає другий.

Від­по­від­но до резуль­та­тів екс­пе­ри­мен­ту, біль­шість уча­сни­ків, неза­ле­жно від обра­но­го варі­ан­ту, вва­жа­ла, що інші обра­ли той самий варі­ант, що й вони. Таким чином, було під­твер­дже­но ефект помил­ко­во­го консенсусу.

Ціка­во, що, від­по­від­а­ю­чи на тре­тє запи­та­н­ня сто­сов­но осо­би­сті­сних рис, уча­сни­ки пози­тив­но оці­ню­ва­ли людей, які оби­ра­ють той самий варі­ант, що й вони, і дуже нега­тив­но – тих, що оби­ра­ють про­ти­ле­жний. Під­хід при­бли­зно такий: 

«Той, хто не зго­ден зі мною, помиляється».

Для дру­го­го екс­пе­ри­мен­ту Росс попро­сив іншу гру­пу уча­сни­ків пів­го­ди­ни добро­віль­но ходи­ти уні­вер­си­тет­ським місте­чком, пові­сив­ши на себе табли­чку з напи­сом «Сма­чна їжа у Джо». Для моти­ва­ції Росс пообі­цяв уча­сни­кам, що в кін­ці екс­пе­ри­мен­ту вони дізна­ю­ться про щось кори­сне. Крім того, уча­сни­кам поясни­ли, що вони можуть від­мо­ви­ти­ся. Потім Росс дав гру­пі ті самі зав­да­н­ня, що й уча­сни­кам пер­шо­го екс­пе­ри­мен­ту. На дум­ку 62 % уча­сни­ків, що пого­ди­ли­ся на участь в екс­пе­ри­мен­ті, решта теж дала зго­ду, тим часом лише 33 % уча­сни­ків, які не схо­ті­ли віша­ти на себе табли­чку, при­пу­сти­ли, що інші люди пого­ди­ли­ся. Таким чином, дру­гий екс­пе­ри­мент Рос­са під­твер­див резуль­та­ти пер­шо­го. Поді­бно до уча­сни­ків пер­шо­го дослі­дже­н­ня уча­сни­ки дру­го­го висло­ви­ли нега­тив­ні оцін­ки сто­сов­но людей, ріше­н­ня яких не збі­га­ли­ся з їхніми.

Лі Росс довів ефект помил­ко­во­го кон­сен­су­су і під­твер­див, що люди схиль­ні при­пи­су­ва­ти іншим ухва­ле­н­ня рішень від­по­від­но до вла­сних. Крім того, Росс про­де­мон­стру­вав, що, коли інша люди­на ухва­лює ріше­н­ня, з яким не зго­ден або яке не прийняв би інди­від, такий інди­від спри­ймає цю люди­ну нега­тив­но й оці­нює її вчин­ки як неприйня­тні або неправильні.

Нау­ков­ці не при­ді­ля­ли ефе­кту помил­ко­вої уні­каль­но­сті вели­кої ува­ги. Однак 1988 року Джер­рі Салс, Чой К. Ван і Ґленн С. Сан­дерс опу­блі­ку­ва­ли ста­т­тю, у якій роз­гля­ну­ли ефект помил­ко­вої уні­каль­но­сті на осно­ві того, як люди спри­йма­ють свої під­хо­ди до здо­ро­во­го спосо­бу жит­тя. Для екс­пе­ри­мен­ту дослі­дни­ки запро­си­ли уча­сни­ків сту­дент­сько­го віку. Пер­шою гіпо­те­зою, яку вони хоті­ли пере­ві­ри­ти, була така: ефект помил­ко­во­го кон­сен­су­су вияви­ться в тому, що уча­сни­ки при­пу­ска­ють, ніби їхні здо­ро­ві зви­чки (напри­клад, заня­т­тя спор­том) поши­ре­ні серед інших людей, які дба­ють про здоров’я. Дру­га гіпо­те­за: люди, які схиль­ні до неба­жа­ної пове­дін­ки (не займа­ю­ться спор­том), пере­оці­ню­ють кіль­кість людей, що пово­дя­ться так само. Тре­тя гіпо­те­за: схиль­ні до бажа­ної пове­дін­ки (до занять спор­том) недо­оці­ню­ють кіль­кість людей, які теж її практикують.

Екс­пе­ри­мент чітко під­твер­див пер­ші дві гіпо­те­зи, а також забез­пе­чив деякі свід­че­н­ня на під­трим­ку тре­тьої. Вихо­дить, що люди, схиль­ні до неба­жа­ної пове­дін­ки, не спри­йма­ють жодних аргу­мен­тів і не ведуть здо­ро­во­го спосо­бу жит­тя, пере­оці­ню­ю­чи кон­сен­сус щодо їхньої пове­дін­ки. Дехто навіть не вва­жає свою пове­дін­ку небез­пе­чною для здоров’я. Попри те що екс­пе­ри­мент дій­сно деякою мірою під­твер­див ефект помил­ко­вої уні­каль­но­сті, необ­хі­дні подаль­ші дослідження.

Хибні судже­н­ня вна­слі­док ефе­кту помил­ко­во­го кон­сен­су­су можуть згу­бно впли­ва­ти на суспіль­ство і при­зво­ди­ти до шкі­дли­вих наслід­ків. Один із яскра­вих при­кла­дів ефе­кту помил­ко­во­го кон­сен­су­су – нега­тив­ні погля­ди фун­да­мен­та­лі­стів і полі­ти­чних ради­ка­лів. При­хиль­ни­ки таких течій не обов’язково вва­жа­ють, що біль­шість людей поді­ляє їхні ради­каль­ні погля­ди й пере­ко­на­н­ня, але пере­оці­ню­ють кіль­кість одно­дум­ців, що викрив­лює їхнє світосприйняття.