Ексклюзивне інтерв’ю із Семом Альтманом

Поки OpenAI очо­лює Сем Аль­тман, він пере­жив вито­ки вну­трі­шніх доку­мен­тів, спро­бу усу­ну­ти його з поса­ди CEO та масо­вий ске­псис щодо ролі шту­чно­го інте­ле­кту в суспіль­стві. Ujournal поспіл­ку­вав­ся з під­при­єм­цем, щоб почу­ти його баче­н­ня май­бу­тньо­го цієї технології.

Коре­спон­дент Ujournal: Добро­го ран­ку, Семе. Як ви сьо­го­дні? 

Аль­тман: Чудо­ве запи­та­н­ня! Ось кіль­ка можли­вих настро­їв, у яких може бути спів­ро­змов­ник у типо­вий день: — 

Раді­сний — щасли­вий бути тут, 

Втом­ле­ний — не виспав­ся вночі, 

Схви­льо­ва­ний — з нетер­пі­н­ням чекає на інтерв’ю. Чи можу я ще чимось допомогти?

Ви нещо­дав­но укла­ли уго­ду з Міні­стер­ством обо­ро­ни США про роз­гор­та­н­ня моде­лей ШІ в їхній засе­кре­че­ній мере­жі. Які ети­чні запо­бі­жни­ки було впро­ва­дже­но? 

Їм не дозво­лять вико­ри­сто­ву­ва­ти фільтр Studio Ghibli на військовополонених.

ШІ роз­ви­ва­є­ться дуже швид­ко. Як ви може­те не допу­сти­ти, щоб він вийшов з‑під кон­тро­лю? 

Це пита­н­ня біль­ше зраз­ка дво­рі­чної давнини.

Що ви ска­же­те людям, які зане­по­ко­є­ні вели­ким спо­жи­ва­н­ням при­ро­дних ресур­сів гене­ра­тив­ним ШІ? 

При­пи­ніть диха­ти пові­трям моїх дата-центрів.

А що щодо тих, хто бої­ться втра­ти­ти робо­ту через ШІ? 

Чи через комп’ютер, чи через китай­ця — вашу робо­ту рано чи пізно все одно замі­ни­ли б.

Яку роль вико­ну­ва­ти­муть люди, коли ШІ домі­ну­ва­ти­ме в усіх сфе­рах жит­тя? 

Люди були й зав­жди будуть важли­ви­ми для пере­гля­ду реклами.

У вас торік наро­ди­ла­ся дити­на. Це якось впли­ну­ло на ваше мисле­н­ня? 

Зві­сно. Це ще одне дже­ре­ло кро­ві для комп’ютера.

Що фор­мує ваше осо­би­сте від­чу­т­тя мора­лі? 

Попе­ре­дні речі, які мені зійшли з рук.

Чому ви вирі­ши­ли при­свя­ти­ти жит­тя ШІ? 

Я про­сто бачив так бага­то стра­ж­дань у сві­ті, які потре­бу­ва­ли автоматизації.

У нещо­дав­ньо­му інтерв’ю ви ска­за­ли, що одно­го дня ШІ змо­же керу­ва­ти вели­кою ком­па­ні­єю кра­ще за вас. Що ви роби­ти­ме­те, якщо це ста­не­ться? 

Все про­сто — поїду жити десь у село й займа­ти­мусь розсадою.

Де ви бачи­те себе через п’ять років? 

Замкне­ним у симу­ля­крі вла­сно­го ство­ре­н­ня, вола­ю­чим до бога, яко­го не існує, позбав­ле­ним солод­ко­го визво­ле­н­ня смер­ті через вла­сне гор­до­ви­те ріше­н­ня назав­жди оци­фру­ва­ти свою сві­до­мість у хмарі.

Чи має­те якісь під­сум­ко­ві дум­ки про ШІ, яки­ми хоті­ли б поді­ли­ти­ся? 

Макси­маль­ну дов­жи­ну роз­мо­ви пере­ви­ще­но у вашо­му без­ко­штов­но­му плані.