Ерін Брокович (2000), або як померти від депресії слухаючи музику

Фільм вар­тий пере­гля­ду хоча б тіль­ки за Джу­лію Робертс

Засно­ва­но на реаль­них поді­ях, ряту­ва­н­ня дітей\людей\світу блаблабла…

Фільм досить депре­сив­но-мелан­хо­лій­ний, з момен­та­ми коли голов­ну геро­ї­ню хоче­ться і похва­ли­ти і при­ду­ши­ти. Від­вер­то пере­жи­вав за всіх дію­чих персонажів.

Зага­лом під час пере­гля­ду спо­до­ба­лось все крім музи­чно­го супро­во­ду. Не знаю чи це було зро­бле­но нав­ми­сно, щоб від­чу­ти всю важ­кість жит­тя пані Ерін, чи про­сто хтось десь силь­но недо­гле­дів. Якщо дру­ге, то за таке тре­ба бити ком­по­зи­то­ра пал­ка­ми, бо музи­ка у філь­ми прям супер важ­ка і тисне на вуха\мозок\нерви і на шо там ще можна тисну­ти. Най­більш пси­хо­де­лі­чна музи­ка у філь­мах яку я коли не будь чув.

Поста­вив би 8\10, але моя оцін­ка 7.5. Пів­ба­ла ски­нув за музи­ку, не можна так зну­ща­тись над гля­да­чем, навіть якщо дуже хоче­ться щоб він від­чув себе у шкі­рі персонажки.

ujournal.com.ua/resource/navigate веб-ресурс

Ерін Брокович ujournal.com.ua