Як я добирався додому під час поневірянь Дніпропетровською областю. Частину друга (фінал)

Пер­шу части­ну може­те почи­та­ти осьо тут

---

Це було 11 липня, і це була неймо­вір­на спе­ка, і тому було прийня­те ріше­н­ня їха­ти з Пав­ло­град­сько­го райо­ну додо­му рано зран­ку, шоб по холод­ку, бо я все таки на мото­ци­клі, і це було б тро­шки жарко.

Встав і виїхав я іде­аль­но, навіть сві­тло дали коли я про­ки­нув­ся, шоб я нор­маль­но поїв перед поїзд­кою. Прохо­ло­дне пові­тря, холо­дний асфальт, міні­мум тра­фі­ку на доро­гах, соне­чко сві­тить в спи­ну, а не в пику. Коро­тше — іде­ал. А як відо­мо якшо все йде над­то добре, то попе­ре­ду буде пизда сві­то­во­го мас­шта­бу. Так і сталося.

А ста­ла­ся дана пизда коли я виїхав з Дні­пра, і через 30 км від­чув шо заднє коле­со якось невпев­не­но три­ма­є­ться рів­ної лінії.

Добре шо попе­ре­ду було село Сві­тло­гір­ське, де я і зупи­нив­ся для огля­ду мото­ци­кла. І зві­сно ж заднє коле­со було пов­ні­стю пусте. Рем­ком­пле­кту я з собою не брав, бо не пла­ну­вав лама­тись (кла­сно я при­ду­мав, чи не так?), але як вияви­лось потім, жоден рем­ком­плект мені б не допоміг.

І ось чому.

Ще вдо­ма заднє коле­со під­спу­ска­ло, і ми вияви­ли там неве­ли­чку трі­щи­ну, яку успі­шно закле­ї­ли латкою, на цій латці мото­цикл успі­шно від­’­їздив 750 км, і через пев­ний час трі­щи­на під латкою роз­ро­слась і вилі­зла назов­ні. Жодна латка таку дір­ку вже не зала­тає (але є інші способи).

Як тіль­ки я виявив шо коле­со спу­сти­ло, я спи­тав у людей які вели козу, де тут най­ближ­че СТО чи шось типу того, мені ска­за­ли йти 500 метрів від мого місця до яко­гось діда який ремон­тує тачки, і ска­за­ли шо там є ще один мужик на тій же вули­ці який теж ремонтує.

Спо­ча­тку я потра­пив до діда, який виявив­ся глу­хим через інсульт, і він зі мною спіл­ку­вав­ся на гра­фі­чно­му план­ше­ті, потім я зга­дав шо я можу йому писа­ти на теле­фо­ні, і так буде швид­ше і зру­чні­ше, але то таке. Дід ска­зав шо в ньо­го нема сві­тла, і шоб я йшов до того іншо­го мужи­ка. Мужи­ка не вияви­лось вдо­ма, тому мене від­пра­ви­ли до його мате­рі дізна­тись до той був, і вияви­лось шо він якраз сьо­го­дні поїхав у Дні­про, і буде не скоро. 

В той час я повер­нув­ся до діда в гараж, і попро­сив ско­ри­ста­тись його інстру­мен­та­ми щоб хоч поди­ви­тись шо ста­ло­ся з коле­сом. Поба­чив я там оту дір­ку шо вище на фото­гра­фії і оху­їв. Було вирі­ше­но купи­ти нову каме­ру в сусі­дньо­му сели­щі Кри­ни­чки, і щоб туди діста­тись тре­ба було зна­йти транс­порт, і для цьо­го тре­ба було піти до траси.

По доро­зі я зайшов до одно­го мужи­чка, в яко­го до цьо­го про­сив ручний насос (в діда був тіль­ки ком­пре­сор, який без сві­тла не пра­цю­вав), можли­во він би мене під­віз, але він запро­по­ну­вав завул­ка­ні­зу­ва­ти про­би­ту каме­ру, щоб я на ній зміг доїха­ти до Кри­ни­чок. Я пого­див­ся, бо ну а хулє.

Для довід­ки, вул­ка­ні­за­ція каме­ри — це при­кле­ю­ва­н­ня латки шля­хом роз­плав­ле­н­ня гуми, а не на клей, там тре­ба вико­ри­сто­ву­ва­ти сиру гуму (не знаю шо це) і пев­ні інструменти.

Поки вул­ка­ні­зу­ва­ли я сфо­ткав котів які хава­ють рибу.

А оце вла­сне про­цес вулканізації.

Мужик цей був див­ним, але мама в ньо­го була ще більш див­на, весь час роз­ка­зу­ва­ла шоб я не ганяв, бо вона колись дав­но, пев­но часи нео­лі­ту, пра­цю­ва­ла мед­се­строю і до них при­ве­зли труп мото­ци­клі­ста який ганяв, але то таке.

Після вул­ка­ні­за­ції мені не дуже спо­до­бав­ся резуль­тат, і я все ж умо­вив мужи­чка від­вез­ти мене на жигу­лю за каме­рою. Кошту­ва­ла вона мені 250 гри­вень, і я впер­ше в жит­ті поба­чив щоб у мага­зи­ні раху­ва­ли не на каль­ку­ля­то­рі або на край­ній випа­док рахів­ни­ці, а на листо­чку ручкою. Ска­за­ти шо я оху­їв, це нічо­го не ска­за­ти, але то таке.

Коли я повер­нув­ся до мото­ци­кла і почав зби­ра­ти коле­со до купи, то випад­ко­во про­ді­ря­вив нову каме­ру, і зро­бив в ній досить вели­чень­ку дір­ку, яку я теж сам би не зала­тав. Знов тур­бу­ва­ти того мужи­чка я не хотів, тому вирі­шив ризи­кну­ти доїха­ти до Кри­ни­чок сво­їм ходом на отій вул­ка­ні­зо­ва­ній шині. Поїзд­ка була стра­шною, але шина витри­ма­ла до шиномонтажу.

Але і тут все було не так про­сто, мужик три­чі нама­гав­ся закле­ї­ти каме­ру, і три­чі латку від­ри­ва­ло, потім батя ска­зав шо той мужи­чок дура­чок, і я зага­лом з ним зго­ден, але ж не мені навча­ти люди­ну роби­ти її робо­ту. Він нама­гав­ся спе­ці­а­лі­зо­ва­ну китай­ську латку накле­ї­ти на китай­ську гуму, а це пер­ша помил­ка. Кле­ї­ти тре­ба такою ж гумою, вирі­за­ною з іншої каме­ри, іна­кше який би клей ви не вико­ри­сто­ву­ва­ли, та латка відвалиться.

Латки в ньо­го були ота­ко­го типу, але не впев­не­ний що саме цьо­го бренду.

В резуль­та­ті він вирі­шив все спи­са­ти на неймо­вір­ну спе­ку через яку не міг засо­хну­ти доро­гу­щий німе­цький клей, і я пішов купив нову каме­ру (дру­гу за день) за 150 гри­вень. Він її поста­вив, я йому запла­тив 200 гри­вень (хоча він про­сив 150 зда­є­ться), і я поїхав по неймо­вір­ній спе­ці додому.

Зага­лом ремонт мені обі­йшов­ся в май­же 1000 грн. 250 за пер­шу каме­ру, 150 за дру­гу, 200 гри­вень я дав мужи­чку який вул­ка­ні­зу­вав каме­ру і возив мене в Кри­ни­чки, 100 я дав діду на цигар­ки і ще батя купив запа­сну каме­ру (за май­же 300 грн) вдо­ма коли я подзво­нив зі сво­єю ситуацією.

Як висно­вок я можу ска­за­ти шо тепер в даль­ні поїзд­ки я буду зав­жди бра­ти з собою не тіль­ки рем­ком­плект, а й запа­сні каме­ри, бо не кожну дір­ку можна зала­та­ти, і ти ніко­ли не зна­єш де тебе заста­не спу­ще­не колесо.