“Камо грядеши”, Генрик Сенкевич

Оскіль­ки істо­ри­чні рома­ни про Ста­ро­дав­ній Рим мені зайшли, вирі­шив почи­та­ти ще щось з поді­бно­го. Вибір пав на ​“вум­ну” книж­ку, за яку автор отри­мав Нобе­лев­ську премію. 

Суть в насту­пно­му. Є кру­тий рим­ський патрі­цій Віні­кі­ус, і він зако­ху­є­ться в дів­чи­ну-хри­сти­ян­ку, що є при­йом­ною дочкою одно­го гене­ра­ла на пенсії. 

В той же час є імпе­ра­тор Нерон, який живе своє кра­ще жит­тя: під­па­лює місто, замов­ляє вла­сно­го пасин­ка за те, що він заснув під час його декла­ма­ції (пасин­ку роки три може, лол), а також годує левів християнами. 

В цьо­му тре­ша­ку наш герой стає на шлях істин­ний і при­ймає хре­ще­н­ня. Допо­ма­гає його любов, апо­сто­ли Петро та Пав­ло, і ще декіль­ка коло­ри­тних пер­со­на­жів. Ну і весь цей жах, що від­бу­ва­є­ться навколо.

Хоро­ша книж­ка. Тре­ба від­мі­ти­ти, що це дуже про­хри­сти­ян­ський твір, і що оста­н­ня тре­ти­на макси­маль­но наси­че­на питка­ми та казня­ми. Незва­жа­ю­чи на деяку арха­ї­чність та олд­ку­сль­ність опо­віді, є дуже силь­ні — як зараз модно каза­ти — арки пер­со­на­жів, плюс куль­мі­на­ція прям кру­та та емо­цій­на. Емо­цій­но мене про­би­ло тро­шки. Кін­ців­ка теж дуже хоро­ша. Рівень яко­їсь епі­чної голі­вуд­ської картини. 

Реко­мен­дую.