“Колекціонер”, Джон Фаулз

З вели­че­зним запа­сом най­кра­ще про­чи­та­не за 2025‑й рік. Був настіль­ки вра­же­ний, що вру­чив книж­ку бабу­сі і при­му­сив чита­ти, вона зду­жа­ла за два дні її, до речі. Про­сто очма­ні­ти. Реко­мен­дую максимально. 

Про що: Бри­та­нія 60‑х. В нас є оме­га-самець про­ле­тар­сько­го похо­дже­н­ня, він зби­рає мете­ли­ків і зако­ху­є­ться в дуже гар­ну і розум­ну дів­чи­ну. Ця дів­чи­на не те щоб прям супер-бла­го­ро­дна, вона з сере­дньо­го кла­су, але все одно між ними прір­ва. Вона навча­є­ться в уні­вер­си­те­ті, вивчає мисте­цтво і хоче бути худо­жни­цею, в неї абсо­лю­тно інше коло спіл­ку­ва­н­ня, вона начи­та­на, вона ціка­ви­ться полі­ти­кою, вміє в емпа­тію та рефлексію. 

Як заво­ю­ва­ти сер­це такої дів­чи­ни? ​“Викра­сти її і зачи­ни­ти в під­ва­лі нах”, — поду­мав наш герой і так і зро­бив. Кни­га вла­сне про це. 

Я ще раз наго­ло­шую, це про­сто очма­ні­ти. По-пер­ше, це макси­маль­не роз­ва­жаль­не чти­во. Тут є саспенс, тут є емо­ція, осо­бли­во в кін­ці. До цьо­го, це реаль­но інте­ле­кту­аль­на літе­ра­ту­ра. Тут бага­то пси­хо­ло­гії, бага­то від­си­лок до інших тво­рів англій­ськох літе­ра­ту­ри (я так очма­нів, коли дів­чи­на зга­да­ла Ала­на Сіл­лі­тоу, який вже фігу­ру­вав тут в про­чи­та­но­му). Пер­со­на­жі роз­кри­ті чудо­во. При цьо­му тут — як в тому ж Сіл­лі­тоу — бага­то про кла­со­ве суспіль­ство Бри­та­нії, це пізна­валь­но, ціка­во і глибоко. 

Я був вра­же­ний. Чита­ти тре­ба. Хто не вду­плить в усі від­сил­ки до Бер­нар­да Шоу, Шек­спі­ра та Джейн Остін, той все одно заці­нить. Бо якщо від­ки­ну­ти всі вум­ні шту­ки, то зали­ши­ться крі­по­вий трилер.