Лондон із е кепітал оф гріт брітан

Була у мене в шко­лі учил­ка англій­сько­го в кла­сі десь п’я­то­му-сьо­мо­му, яка постій­но хоті­ла гро­шей. Поясню­ва­ла вона це тим, що «ОТ ВАШ СИНУ­ЛЯ ПОГА­НО ВЧИ­ТЬСЯ, І ЙОМУ ТРЕ­БА ДОДА­ТКО­ВО ПОЗА­ЙМА­ТИ­СЯ ЗІ МНОЮ НА ПОЗА­ШКІЛЬ­НИХ ЗАНЯТТЯХ. 

До кон­текс­ту: вона вигля­да­ла букваль­но як орбан в жіно­чій перуці.

Такий собі репе­ти­тор за N‑гривень за годи­ну. Хоча я робив всі дома­шні зав­да­н­ня і ходив на всі уро­ки, бо мені це реаль­но подо­ба­лось, і я думав, що у мене тоді непо­га­но вихо­ди­ло вчи­ти іно­зем­ну мову. А ця шма­ра кін­че­на (у неї було таке прі­зви­сько), оскіль­ки їй не пла­ти­ли за дода­тко­ві непо­трі­бні заня­т­тя, ста­ви­ла постій­но 2 та 3 і потім на батьків­ських збо­рах каза­ла що Я ПОГА­НО ВЧУ­СЯ. Вів­ця їба­на. Спо­ді­ва­юсь ти десь там гни­єш в тій ямі, куди тебе вики­ну­ли подихати.

Зві­сно що це ніху­йо­во так демо­ти­ву­ва­ло вчи­ти­ся і на насту­пний рік, коли я поба­чив, що вона зно­ву у нас буде вчи­тель­кою, то вже і не ста­рав­ся. Батьки каза­ли — не парься. Що так, що іна­кше закін­чу на 3, хоча буду все роз­по­від­а­ти так само як від­мін­ни­ця Юля, у якої батьки дава­ли на лапу.

Потім ця шма­ра кудись посі­я­лась і на її місце при­йшло кіль­ка інших вчи­те­льок, які міня­лись одна за одною дуже швид­ко, тому що всі йшли в декрет.

Нор­маль­но­го вчи­те­ля англій­ської мови у мене, як тако­го, не було до уні­ве­ру. І от тоді я і поба­чив сві­тло в кін­ці туне­лю, що вивче­н­ня іно­зем­ної мови може бути ціка­вим, про­ду­ктив­ним і які­сним. А вчи­ла нас жіно­чка років за сім­де­сят, яка дуже люби­ла виправ­ля­ти сло­ва, які чита­лись непра­виль­но. Саме тоді у мене і пішло актив­не вивче­н­ня мови з усі­ма при­йо­ма­ми типу ​‘запи­хни горі­хи за щоки і ска­жи therefore’. Вона, поба­чив­ши, що я пере­кла­даю на ходу, зада­ва­ла мені зав­да­н­ня з інших кур­сів для роз­ши­ре­н­ня слов­ни­ко­во­го запа­су, потім тести, потім дода­тко­ві зав­да­н­ня. Всі були зда­ні на макси­маль­ний бал. А ще кіль­ка разів я ната­ску­вав одно­гру­пни­ків і робив з ними дома­шку. За три міся­ці я вже про­йшов весь курс і почав актив­но вико­ри­сто­ву­ва­ти сай­ти типу Duolingo. Ще вона каза­ла, що оці всі past perfect та інші часи — до сра­ки, а щоб нор­маль­но роз­мов­ля­ти з іно­зем­ця­ми, тре­ба зна­ти тро­хи сленгу.

На яко­мусь ета­пі це пере­йшло в спри­йма­н­ня мови. Спо­ча­тку ти типу бачиш англій­ський текст, потім шука­єш в голо­ві пере­клад до текс­ту, а потім про­мов­ля­єш пере­кла­де­ний в голо­ві текст. А спри­йма­н­ня — це коли все розу­мі­єш без пере­кла­ду. Вже потім поча­лись філь­ми в ори­гі­на­лі з суб­ти­тра­ми, без суб­ти­трів і як кін­це­вий етап вивче­н­ня мови — навчи­тись розу­мі­ти ірланд­ський акцент. 

Та викла­да­чка про­жи­ла в Ірлан­дії 10 років і каза­ла, що поки ти там сам не пожи­веш, то хрін навчи­шся їх розу­мі­ти. Але цей трюк з горі­ха­ми за щока­ми щоб ​‘випра­ви­ти при­кус’ я буду пам’я­та­ти до кін­ця життя.