Магічне число сім, плюс-мінус два

1956 року когні­тив­ний пси­хо­лог Джордж А. Міл­лер опу­блі­ку­вав тепер уже відо­ме дослі­дже­н­ня «Магі­чне число сім, плюс-мінус два. Деякі межі нашої зда­тно­сті до оброб­ки інфор­ма­ції». У цій робо­ті Міл­лер запро­по­ну­вав теорію: 

Коро­тко­ча­сна пам’ять люди­ни зда­тна утри­му­ва­ти близь­ко семи еле­мен­тів (плюс-мінус два) у будь-який визна­че­ний пері­од часу.

Для сприйня­т­тя будь-якої інфор­ма­ції, обсяг якої пере­ви­щує сім еле­мен­тів, ми має­мо спер­шу згру­пу­ва­ти таку інфор­ма­цію в біль­ші фра­гмен­ти. Напри­клад, поєд­нав­ши сло­ва в рече­н­ня або рече­н­ня – в істо­рії, ми може­мо утри­му­ва­ти понад сім слів у коро­тко­ча­сній пам’яті. Наша пам’ять зда­тна збе­рі­га­ти водно­час не біль­ше семи вели­ких фра­гмен­тів. Напри­клад, люди­ні непро­сто запам’ятати таку послі­дов­ність чисел, у якій понад сім елементів:

4 8 1 9 7 6 2 0 1 3

Однак, згру­пу­вав­ши числа, наша коро­тко­ча­сна пам’ять змо­же втри­ма­ти їх. Напри­клад, вище­на­ве­де­ну послі­дов­ність із деся­ти чисел можна запам’ятати, згру­пу­вав­ши еле­мен­ти в роки і дати і пред­ста­вив­ши таким чином:

4 – 8 – 1976 – 2013

Десять окре­мих чисел запам’ятати непро­сто, а от послі­дов­ність із чоти­рьох еле­мен­тів утри­ма­ти в пам’яті наба­га­то простіше.

Для ефе­ктив­ні­шої робо­ти коро­тко­ча­сної пам’яті необ­хі­дно фор­му­ва­ти інфор­ма­цію в біль­ші фра­гмен­ти. Гру­пу­ю­чи окре­мі еле­мен­ти в такі фра­гмен­ти, люди­на може запам’ятовувати біль­ше інформації.

1980 року пси­хо­ло­ги К. Андерс Ері­кс­сон, Гер­берт Сай­мон і Білл Чейз вирі­ши­ли роз­ши­ри­ти тео­рію Смі­та про пере­ко­ду­ва­н­ня. Про­тя­гом понад пів­то­ра року пси­хо­ло­ги про­во­ди­ли екс­пе­ри­мент: три‑п’ять днів на тиждень сту­дент упро­довж годи­ни завчав послі­дов­но­сті невпо­ряд­ко­ва­них деся­тко­вих чисел. Неймо­вір­но, про­те напри­кін­ці екс­пе­ри­мен­ту сту­дент міг запам’ятовувати не сім чисел, а сім­де­сят дев’ять. Почув­ши послі­дов­ність із сім­де­ся­ти дев’яти невпо­ряд­ко­ва­них деся­тко­вих чисел, сту­дент міг без­по­миль­но повто­ри­ти їх і навіть при­га­да­ти послі­дов­но­сті чисел, вивче­ні в попе­ре­дні дні.

Сту­дент не кори­сту­вав­ся спе­ці­аль­ни­ми мето­да­ми коду­ва­н­ня чисел, а про­сто засто­со­ву­вав вла­сний досвід оброб­ки інфор­ма­ції. Спортс­мен-бігун, він пере­ко­до­ву­вав числа послі­дов­но­сті в резуль­та­ти забі­гів: число 3593 пере­тво­рю­ва­ло­ся для ньо­го на 3 хв. 59,3 с. Зго­дом він вико­ри­сто­ву­вав для коду­ва­н­ня вік.

Дослі­дже­н­ня К. Андер­са Ері­кс­со­на, Гер­бер­та Сай­мо­на і Біл­ла Чей­за про­де­мон­стру­ва­ло, що за раху­нок вига­дли­вих і ретель­но роз­ро­бле­них схем коду­ва­н­ня пам’ять люди­ни може пра­цю­ва­ти краще.