“На Сваннову сторону”, Марсель Пруст

Цей час настав. Я взяв­ся за фіналь­но­го боса сві­то­вої літе­ра­ту­ри, а саме ​“В пошу­ках втра­че­но­го часу”. Роман на сім томів; усі­ля­кі вум­ні люди кажуть, що це абсо­лю­тний шедевр, так що тре­ба було спробувати. 

Це дій­сно важ­ка літе­ра­ту­ра, тут питань немає. Пер­ші дві­сті п’ят­де­сят сто­рі­нок це про­сто потік сві­до­мо­сті, флеш­бе­ки, рефле­ксії, роз­ло­гі роз­ду­ми про все і вся. 

Потім почи­на­є­ться, в прин­ци­пі, досить при­стой­ний твір про успі­шно­го і розум­но­го чоло­ві­ка, який зако­хав­ся в дуже про­сту жін­ку, яка ще й дуже слаб­ка на пере­док. І він на насту­пних трьо­стах сто­рін­ках муча­є­ться від рев­но­щів, від сво­є­го бажа­н­ня і її конченості. 

Чита­є­ться важ­ко все одно, але тут наре­шті про любов, а не як на поча­тку про маму, яку мало­му опо­від­а­че­ві тре­ба поці­лу­ва­ти вве­че­рі, тому не так важ­ко проби­ра­ти­ся через гори текс­ту. Ба біль­ше, любов тут пока­за­на дуже кру­то і тон­ко, я впер­ше в жит­ті виді­ляв пас­са­жі з кни­ги, бо вони були настіль­ки влучні. 

А ще в усіх цих любов­них дра­мах дуже лег­ко вга­да­ти себе само­го, і не тому, що я успі­шний і розум­ний як гг (це жарт) бо автор опи­сує все настіль­ки об’єм­но та уні­вер­саль­но, що будь-кому буде важ­ко уни­кну­ти порів­нянь з вла­сним досвідом. 

Кін­ців­ка була які­сна і дала надію на якийсь сто­рі­тел­лінг в май­бу­тньо­му. Для загаль­но­го роз­ви­тку чита­ти тре­ба. Я навіть ска­жу, що мені сподобалось.