Парагвайська війна

Ще відо­ма як Вій­на Потрій­но­го Альян­су, Вій­на Тро­їсто­го сою­зу. Вела­ся між Пара­гва­єм і Тро­їстим сою­зом: Арген­ти­ни, Бра­зиль­ської імпе­рії та Уру­гваю. Три­ва­ла з 1864 по 1870 рік.

---

Тери­то­рі­аль­ні пре­тен­зії були у всіх. Бра­зи­лія зазі­ха­ла на при­ро­дні паду­бо­ві ліси Пара­гваю, роз­та­шо­ва­ні на пів­ні­чно­му схо­ді кра­ї­ни. Арген­ти­на заяв­ля­ла про свої пра­ва на тери­то­рії на схід від Пара­ни, а також на захід від річки Пара­гвай. Існу­ва­ли супе­ре­чки щодо судно­плав­ства на річко­вій систе­мі Пара­гвай-Пара­на та досту­пу до регіо­наль­них рин­ків. Бра­зи­лія вима­га­ла від Пара­гваю нада­ти про­він­ції Мату-Гро­су доступ через річку Пара­гвай до Пара­ни і Атлан­ти­ки. Пара­гвай вима­гав від Арген­ти­ни нада­ти йому доступ до Атлан­ти­чно­го оке­а­ну через річку Парану.

Пара­гвай був гео­гра­фі­чно ізо­льо­ва­ним: він єди­ний не мав вихо­ду до моря. Керів­ни­цтво Пара­гваю під­три­му­ва­ло курс на побу­до­ву неза­ле­жної від зов­ні­шньо­го сві­ту еко­но­мі­ки і жорс­тку централізацію.

Близь­ко 98% земель Пара­гваю пере­бу­ва­ло в руках дер­жа­ви. Вона ж здій­сню­ва­ла і зна­чну части­ну виро­бни­чої діяль­но­сті. Існу­ва­ли так зва­ні «має­тки Батьків­щи­ни» — 64 госпо­дар­ства під дер­жав­ним управ­лі­н­ням. Біль­ше 200 іно­зем­них фахів­ців, запро­ше­них у кра­ї­ну, про­кла­да­ли теле­гра­фні лінії і залі­зни­ці, що спри­я­ло роз­ви­тку ста­ле­ли­вар­ної, текс­тиль­ної, папе­ро­вої, дру­кар­ської про­ми­сло­во­сті, судно­бу­ду­ва­н­ня і виро­бни­цтва пороху.

Уряд пов­ні­стю кон­тро­лю­вав екс­порт. Основ­ни­ми това­ра­ми, що виво­зи­ли­ся з кра­ї­ни, були цін­ні поро­ди дере­ви­ни і пара­гвай­ський чай — мате. Полі­ти­ка дер­жа­ви була жорс­тко про­те­кціо­ніст­ською, імпорт факти­чно пере­кри­вав­ся висо­ким митом.

Щоб досяг­ти оке­а­ну пара­гвай­ським суднам, що вийшли з річко­вих пор­тів, необ­хі­дно було прой­ти вниз річка­ми Пара­на і Пара­гвай, досяг­ти Ла-Пла­ти, і лише потім вийти в оке­ан. У заду­мах пре­зи­ден­та Пара­гваю було отри­ма­н­ня пор­ту на Атлан­ти­чно­му узбе­реж­жі, що було можли­ве лише при захо­плен­ні части­ни бра­зиль­ської території.

У ході під­го­тов­ки до реа­лі­за­ції цих цілей було поча­та модер­ні­за­ція армії і роз­ви­ток вій­сько­вої про­ми­сло­во­сті. В армію в поряд­ку обо­в’яз­ко­вої вій­сько­вої слу­жби було при­зва­но зна­чну кіль­кість сол­да­тів, які під­да­ва­ли­ся інтен­сив­но­му вишко­лу. У гир­лі річки Пара­гвай були побу­до­ва­ні фор­ти­фі­ка­цій­ні спо­ру­ди. Про­во­ди­ла­ся також і дипло­ма­ти­чна під­го­тов­ка. Пара­гвай уклав альянс з панів­ною в Уру­гваї Націо­наль­ною пар­ті­єю «Блан­ко».

---

Метою Арген­ти­ни було об’­єд­на­н­ня під сво­єю егі­дою всіх кра­їн, що рані­ше вхо­ди­ли у віце­ко­ро­лів­ство Ріо-де-ла-Пла­та, зокре­ма Пара­гваю й Уру­гваю. Вона роби­ла спро­би досяг­ти цьо­го, про­те мар­но — бага­то в чому через втру­ча­н­ня Бра­зи­лії. Бра­зи­лія, що пере­бу­ва­ла в той час під управ­лі­н­ням пор­ту­галь­ців, була пер­шою кра­ї­ною, що визна­ла неза­ле­жність Пара­гваю у 1844 році. Побо­ю­ю­чись надмір­но­го поси­ле­н­ня Арген­ти­ни, уряд бра­зиль­ців волів під­три­му­ва­ти баланс сил у регіо­ні, допо­ма­га­ю­чи Пара­гваю і Уру­гваю збе­рег­ти суверенітет.

---

Бра­зиль­ська про­він­ція Мату-Гро­су не була зв’я­за­на з Ріо-де-Жаней­ро сухо­пу­тни­ми доро­га­ми, і бра­зиль­ським суднам потрі­бно було прой­ти через пара­гвай­ську тери­то­рію річкою Пара­гвай, щоб діста­ти­ся адмі­ні­стра­тив­но­го цен­тру про­він­ції Куя­би. Про­те часто отри­ма­н­ня дозво­лу на це від пара­гвай­сько­го уря­ду було пов’я­за­не з вели­ки­ми труднощами.

---

У кві­тні 1864 року Бра­зи­лія від­пра­ви­ла до Уру­гваю дипло­ма­ти­чну місію. Її метою було отри­ма­н­ня ком­пен­са­ції за зби­тки, що були запо­ді­я­ні бра­зиль­ським фер­ме­рам у при­кор­дон­них кон­флі­ктах з уру­гвай­ськи­ми. Пре­зи­дент Уру­гваю Ата­на­сіо Агір­ре (пар­тія Блан­ко) від­ки­нув претензії.

Очіль­ник Пара­гваю запро­по­ну­вав себе як посе­ре­дни­ка на пере­го­во­рах, але бра­зиль­ці висту­пи­ли про­ти. У сер­пні Пара­гвай розі­рвав дипло­ма­ти­чні від­но­си­ни з Бра­зи­лі­єю і ого­ло­сив, що оку­па­ція Уру­гваю бра­зиль­ськи­ми вій­ська­ми буде пору­ше­н­ням рів­но­ва­ги в регіо­ні. 12 жов­тня бра­зиль­ські части­ни втор­гли­ся до Уру­гваю. При­хиль­ни­ки уру­гвай­ської пар­тії Коло­ра­до і Венан­сіо Фло­ре­са , під­три­ма­ні також і Арген­ти­ною, об’­єд­на­ли­ся з бра­зиль­ця­ми і пова­ли­ли уряд Агір­ре і пар­тії Бланко.

Ті в свою чер­гу звер­ну­лись до Пара­гваю про допо­мо­гу, про­те не отри­ма­ли. Нато­мість 11 листо­па­да пре­зи­дент Пара­гваю від­дав наказ захо­пи­ти бра­зиль­ське судно «Мар­кіз Олін­да», що пря­му­ва­ло річкою у бра­зиль­ську про­він­цію Мату-Гро­су з ново­при­зна­че­ним губер­на­то­ром про­він­ції на борту. 

13 гру­дня 1864 року Пара­гвай ого­ло­сив вій­ну Бра­зи­лії, а трьо­ма міся­ця­ми опі­сля, 18 бере­зня 1865 року — Арген­ти­ні. Уру­гвай, вже під управ­лі­н­ням Венан­сіо Фло­ре­са, уві­йшов до сою­зу з Бра­зи­лі­єю і Арген­ти­ною, завер­шив­ши, у такий спо­сіб, утво­ре­н­ня Потрій­но­го Альянсу.

На поча­тку вій­ни сили пара­гвай­ської армії налі­чу­ва­ли 38 000 — 50 000 добре під­го­тов­ле­них сол­да­тів і 60 000, що були в резер­ві. Флот Пара­гваю налі­чу­вав 23 неве­ли­кі паро­пла­ви і ряд дрі­бних суден, згру­по­ва­них нав­ко­ло кано­нер­сько­го чов­на «Таку­а­рі», при­чо­му май­же всі ці кора­блі були пере­о­бла­дна­ні з цивіль­них. Замов­ле­ні в Євро­пі 5 нові­тніх бро­не­но­сців не всти­гли при­бу­ти до поча­тку бойо­вих дій, а пізні­ше були навіть пере­ку­пле­ні Бра­зи­лі­єю й уві­йшли до скла­ду її фло­ту. Арти­ле­рія пара­гвай­ців налі­чу­ва­ла близь­ко 400 гар­мат, але лише близь­ко 20 з них були суча­сни­ми, решту ста­но­ви­ли іспан­ські коло­ні­аль­ні гар­ма­ти XVII сто­лі­т­тя, бага­то з яких при­бу­ли до Пара­гваю як кора­бель­ний баласт.

---

Армії дер­жав Потрій­но­го альян­су посту­па­ли­ся пара­гвай­ським в чисель­но­сті. Арген­ти­на мала у скла­ді регу­ляр­них частин близь­ко 8 500 осіб, а також еска­дру з чоти­рьох паро­пла­вів і одні­єї шху­ни. Уру­гвай всту­пив у вій­ну без фло­ту і з менш ніж дво­хти­ся­чною армі­єю. Біль­ша части­на 16 000‑ї бра­зиль­ській армії на поча­тку вій­ни пере­бу­ва­ла у гар­ні­зо­нах на пів­дні кра­ї­ни. Разом з тим, Бра­зи­лія воло­ді­ла могу­тнім фло­том, що скла­дав­ся з 42 суден з 239 гар­ма­та­ми і осо­бо­вим скла­дом, що налі­чу­вав 4 000 моря­ків. При цьо­му зна­чна части­на фло­ту вже була зосе­ре­дже­на в басей­ні Ла-Пла­ти для інтер­вен­ції про­ти пова­ле­но­го уря­ду Уругваю.

Попри від­но­сно вели­ку чисель­ність військ, Бра­зи­лія не під­го­ту­ва­лась до вій­ни. Її армія була пога­но орга­ні­зо­ва­на. Вій­ська, вико­ри­ста­ні в Уру­гваї, скла­да­ли­ся голов­ним чином із заго­нів гау­чо і деяких частин Націо­наль­ної гвар­дії. У зв’яз­ку з цим бра­зиль­ські части­ни, що били­ся в Пара­гвай­ській вій­ні, не були про­фе­сій­ни­ми, а ком­пле­кту­ва­ли­ся добро­воль­ця­ми, так зва­ни­ми «добро­воль­ця­ми батьків­щи­ни». Серед них було бага­то рабів, яких наді­сла­ли фермери.

---

У пер­ший пері­од вій­ни іні­ці­а­ти­ва була в руках пара­гвай­ців. Їм вда­ло­ся захо­пи­ти бра­зиль­ську про­він­цію Мату-Гро­су на пів­но­чі, та части­ну про­він­ції в Ріу-Гран­ді-ду-Сул на пів­дні, і арген­тин­ську про­він­цію Коррієнтес.

Бра­зи­лія нама­га­ла­ся вико­ри­ста­ти пере­ва­гу у фло­ті для вста­нов­ле­н­ня кон­тро­лю над річка­ми регіо­ну. Через май­же пов­ну від­су­тність доріг, річки басей­ну Ла-Пла­ти мали стра­те­гі­чне зна­че­н­ня. Саме цьо­му всі голов­ні фор­те­ці пара­гвай­ців були збу­до­ва­ні у нижній течії річки Парагвай.

11 черв­ня 1865 року між фло­та­ми сто­рін від­бу­ла­ся вели­ка битва при Ріа­чу­е­ло. Пара­гвай­ський флот за заду­мом пови­нен був неспо­ді­ва­но ата­ку­ва­ти біль­шу за роз­мі­ром бра­зиль­ську еска­дру, щоб зали­ши­ти сухо­пу­тні вій­ська Альян­су без допо­мо­ги. Про­те, через техні­чні про­бле­ми, ата­ка не була настіль­ки неспо­ді­ва­ною, як це пла­ну­ва­ло­ся, і бра­зиль­ські кора­блі пов­ні­стю роз­би­ли пара­гвай­ський флот.

Пере­мо­га сою­зни­ків при Ріа­чу­е­ло змі­ни­ла хід бойо­вих дій, запо­біг­ши подаль­шо­му про­су­ван­ню пара­гвай­ців на арген­тин­ську тери­то­рію. Битва пра­кти­чно вирі­ши­ла резуль­тат вій­ни на користь Потрій­но­го Альян­су, який з цієї миті кон­тро­лю­вав річки басей­ну Ла-Плати.

---

16 черв­ня 1865 бра­зиль­ська армія пере­тну­ла кор­дон Ріу-Гран­ді-ду-Сул з метою део­ку­па­ції регіо­ну, ско­ро до неї при­єд­на­ли­ся вій­ська сою­зни­ків. Вій­ська Потрій­но­го Альян­су були зібра­ні в табо­рі під містом Кон­кор­дія. Части­ну сил було від­прав­ле­но для завер­ше­н­ня роз­гро­му пара­гвай­ських військ в про­він­ції, резуль­тат не заба­рив­ся позна­чи­ти­ся: 18 вере­сня 1865 року пара­гвай­ці здалися.

У подаль­ші міся­ці пара­гвай­ські вій­ська були виби­ті з арген­тин­ських міст Кор­рі­єн­тес і Сан-Косме, пов­ні­стю поки­нув­ши Арген­ти­ну. До кін­ця 1865 року Потрій­ний Альянс пере­йшов у наступ. Його армії, що на той час налі­чу­ва­ли 42 000 піхо­ти та 15 000 кава­ле­рії, були гото­ві до втор­гне­н­ня на тери­то­рію Парагваю.

---

Втор­гне­н­ня сою­зни­ків йшло за течі­єю річки Пара­гвай, почи­на­ю­чи від пара­гвай­ської фор­те­ці Пасо-де-ла-Патрія. Вій­сько­ві опе­ра­ції про­хо­ди­ли побли­зу місця зли­т­тя річок Пара­гвай і Пара­на, де пара­гвай­ці роз­та­шу­ва­ли свої голов­ні укрі­пле­н­ня. Попри пер­вин­ні успі­хи військ Потрій­но­го Альян­су, ці обо­рон­ні спо­ру­ди затри­ма­ли про­су­ва­н­ня сою­зних сил на більш ніж дво­рі­чний термін.

Пер­шою, 16 кві­тня 1866 року, впа­ла фор­те­ця Іта­пі­ру. Після битв біля Пасо-де-ла-Патрія і Есте­ро-Бея­ку, сою­зні вій­ська ота­бо­ри­ли­ся на боло­тах Тую­ті. Тут 24 трав­ня року вони були ата­ко­ва­ні пара­гвай­ця­ми, але сою­зни­ки знов взя­ли верх. Битва при Тую­ті ста­ла най­біль­шою гене­раль­ною битвою в істо­рії Пів­ден­ної Америки.

Щоб від­кри­ти шлях до най­силь­ні­шої пара­гвай­ської фор­те­ці Ума­ї­ти, пре­зи­дент Арген­ти­ни від­дав наказ захо­пи­ти бата­реї Куру­су і Куру­пай­ті. Куру­су вда­ло­ся узя­ти неспо­ді­ва­ною ата­кою, та пара­гвай­ським захи­сни­кам фор­те­ці Куру­пай­ті вда­ло­ся від­би­ти наступ вогнем сво­їх гар­мат. Ата­ка 20 000 арген­тин­ських і бра­зиль­ських сол­да­тів, під­три­ма­них еска­дрою про­ва­ли­ла­ся. Важ­кі втра­ти (5 000 осіб всьо­го за кіль­ка годин) при­ве­ли до кри­зи в коман­ду­ван­ні сою­зни­ми сила­ми і при­пи­не­н­ня наступу.

12 вере­сня пре­зи­дент Пара­гваю зустрів­ся з пре­зи­ден­том Арген­ти­ни. Про­те ця спро­ба укла­де­н­ня миру зір­ва­ла­ся — насам­пе­ред через про­ти­дію бра­зиль­ців, що не бажа­ли при­пи­не­н­ня війни.

---

Через роз­бі­жно­сті між коман­ду­ва­чем бра­зиль­ською части­ною сою­зних військ та арген­тин­ським пре­зи­ден­том, новим коман­ду­ва­чем бра­зиль­ськи­ми вій­ська­ми став мар­шал мар­кіз Кашіас.

При­був­ши до Пара­гваю в листо­па­ді, він зна­йшов бра­зиль­ську армію пра­кти­чно пара­лі­зо­ва­ною. Арген­тин­ські й уру­гвай­ські вій­ська, спу­сто­ше­ні хво­ро­ба­ми, роз­та­шо­ву­ва­ли­ся окремо.

Каші­ас від­ра­зу почав реор­га­ні­за­цію армії. З листо­па­да 1866 по липень 1867 року він прийняв ряд захо­дів з орга­ні­за­ції ліку­валь­них уста­нов (щоб допо­мог­ти без­лі­чі постра­жда­лих сол­да­тів і для бороть­би з епі­де­мі­єю холе­ри), а також зна­чно полі­пшив систе­му поста­ча­н­ня військ. У цей пері­од вій­сько­ві дії обме­жу­ва­ли­ся дрі­бни­ми сути­чка­ми з пара­гвай­ця­ми і бом­бар­ду­ва­н­ням Куру­пай­ті. Пара­гвай ско­ри­став­ся дезор­га­ні­за­ці­єю супро­тив­ни­ка для поси­ле­н­ня обо­ро­ни фор­те­ці Умаїта.

Задум Каші­а­са зво­див­ся до уда­ру у фланг ліво­го кри­ла пара­гвай­ських укрі­плень. Обі­йшов­ши фор­те­цю, сою­зни­ки повин­ні були пере­рі­за­ти спо­лу­че­н­ня Ума­ї­ти, ото­чив­ши, у такий спо­сіб, пара­гвай­ські части­ни. Для здій­сне­н­ня цьо­го пла­ну Каші­ас від­дав наказ про­су­ва­ти­ся до Тую-Куе.

Про­те арген­тин­ський пре­зи­дент, що повер­нув­ся напо­ля­гав на новій ата­ці про­ти пра­во­го кри­ла пара­гвай­ських укрі­плень, попри попе­ре­дній про­вал ана­ло­гі­чної ата­ки. За його нака­зом бра­зиль­ська еска­дра про­су­ну­ла­ся далі неско­ре­ної бата­реї, але була виму­ше­на зупи­ни­ти­ся біля фор­те­ці Ума­ї­та. У керів­ни­цтві сою­зни­ків знов вини­кли роз­бі­жно­сті: арген­ти­нець хотів про­дов­жи­ти штурм, про­те бра­зиль­ці взя­ли роз­та­шо­ва­ні пів­ні­чні­ше місте­чка Сан-Сола­но, Піке і Таї й ізо­лю­ва­ли Ума­ї­ту, вико­нав­ши, таким спосо­бом, пер­вин­ний задум Каші­а­са. У від­по­відь пара­гвай­ці спро­бу­ва­ли ата­ку­ва­ти ар’єр­гард сою­зни­ків в Тую­ті, але зно­ву програли.

Пре­зи­дент Арген­ти­ни знов повер­нув­ся додо­му, і мар­кіз Каші­ас нака­зав еска­дрі бра­зиль­ських кора­блів обі­йти Куру­пай­ті і Ума­ї­ту, від­рі­зав­ши їх від решти Пара­гваю. Після дов­гої обло­ги, Ума­ї­та пала.

---

Пере­йшов­ши в наступ на сто­ли­цю Пара­гваю Асун­сь­йон, сою­зна армія про­йшла 200 кіло­ме­трів до річки Пікіс­сі­рі, на якій пара­гвай­ця­ми була зве­де­на обо­рон­на лінія, що вико­ри­ста­ла вла­сти­во­сті місце­во­сті і вклю­ча­ла два фор­ти. Пара­гваю вда­ло­ся зосе­ре­ди­ти тут близь­ко 18 000 осіб.

Не бажа­ю­чи втя­гу­ва­ти­ся у фрон­таль­ні бої, Каші­ас вирі­шив дія­ти гну­чкі­ше. Поки флот ата­ку­вав укрі­пле­н­ня одно­го фор­ту, вій­ська пере­пра­ви­ли­ся на пра­вий берег річки. Про­клав­ши через боло­та доро­гу, сол­да­ти зумі­ли про­су­ну­ти­ся на пів­ні­чний схід, а біля міста Віл­ле­та знов пере­шли річку, обі­йшов­ши, таким спосо­бом, пара­гвай­ські укрі­пле­н­ня і від­рі­зав­ши ї від сто­ли­ці. Пізні­ше ці дії отри­ма­ли назву «Маневр під Пікіс­сі­рі». Завер­шив­ши пере­пра­ву, Каші­ас не став бра­ти пра­кти­чно без­за­хи­сний Асун­сь­йон, нато­мість сою­зни­ки вда­ри­ли на пів­день, у тили пара­гвай­ських укріплень.

Каші­а­су вда­ло­ся отри­ма­ти серію пере­мог над ото­че­ною пара­гвай­ською армі­єю, пра­кти­чно зни­щив­ши зали­шки пара­гвай­ських військ. 24 гру­дня троє коман­ду­ва­чів вій­ська­ми Альян­су запро­по­ну­ва­ли пре­зи­ден­ту Пара­гваю зда­ти­ся. Про­те він від­ки­нув цю про­по­зи­цію і втік у гори­сту місце­вість Сьєрро-Леон.

1 січня 1869 року сто­ли­ця Пара­гваю Асун­сь­йон була зайня­та вій­ська­ми Альян­су. У руки бра­зиль­ців непо­шко­дже­ни­ми потра­пи­ли арсе­нал і сто­ли­чні кора­бель­ні, які дали можли­вість від­ре­мон­ту­ва­ти флот. Через п’ять днів у місто з рештою армії при­був Каші­ас, ще через три­над­цять днів він зали­шив командування.

Керу­ва­ти бра­зиль­ськи­ми вій­ська­ми на завер­шаль­но­му ета­пі вій­ни був при­зна­че­ний зять імпе­ра­то­ра Бра­зи­лії граф д’Е.

Пара­гвай­ський пре­зи­дент про­дов­жив вій­ну в горах на пів­ні­чно­му схо­ді від сто­ли­ці. Про­тя­гом року сою­зни­цька армія чисель­ні­стю 21 000 осіб на чолі з гра­фом д’Е при­ду­шу­ва­ла опір пара­гвай­ців. У двох битвах з пара­гвай­сько­го боку заги­ну­ло більш ніж 5 000 осіб; зна­чну їх части­ну скла­да­ли при­зва­ні в армію діти.

Щоб пійма­ти пара­гвай­сько­го ліде­ра, який із 200 людьми ховав­ся в лісах на пів­но­чі, було висла­но два заго­ни. 1 бере­зня 1870 року вій­ська сою­зно­го гене­ра­ла заста­ли зне­на­цька остан­ній табір пара­гвай­ських військ в Сер­ро-Кора. Під час битви пара­гвай­ський пре­зи­дент був уби­тий, коли нама­гав­ся пере­плив­ти річку. За пере­ка­за­ми, його остан­ні­ми сло­ва­ми були: «Я вми­раю за Батьків­щи­ну!». Заги­бель пре­зи­ден­та Лопе­са озна­ме­ну­ва­ла кінець війни.

---

Втра­ти сою­зни­ків були висо­ки­ми. З 139 000 бра­зиль­ців, що взя­ли участь у вій­ні, заги­ну­ло близь­ко 50 000 осіб. Арген­ти­на втра­ти­ла при­бли­зно 18 000 осіб з 30 000 мобі­лі­зо­ва­них, Уру­гвай — 3 120 осіб з при­бли­зно 5 000, що бра­ли участь у вій­сько­вих діях.

Разом з тим, необ­хі­дно від­зна­чи­ти висо­кий від­со­ток небо­йо­вих втрат. Сол­да­ти стра­жда­ли від пога­но­го хар­чу­ва­н­ня і жахли­вих сані­тар­но-гігі­є­ні­чних умов. Одна лише холе­ра була при­чи­ною щонай­мен­ше 4 000 смер­тей бра­зиль­ських сол­да­тів впро­довж всі­єї вій­ни. За оцін­ка­ми бра­зиль­ських істо­ри­ків Пара­гвай­ська вій­на була вій­ною епі­де­мій, 70 % загаль­них втрат сою­зних військ скла­да­ла смер­тність від хво­роб, пере­ва­жно холе­ри, маля­рії, віспи, пнев­мо­нії та дизентерії.

---

Для Пара­гваю вій­ну Потрій­но­го Альян­су можна з пов­ним пра­вом назва­ти «тоталь­ною вій­ною». Без­пре­це­ден­тна готов­ність пара­гвай­ської армії та насе­ле­н­ня про­дов­жу­ва­ти бороть­бу в умо­вах деда­лі гір­шої вій­сько­вої ситу­а­ції та жахли­вих втрат живи­ла­ся з різних дже­рел: тра­ди­цій­на патрі­о­ти­чна від­да­ність пре­зи­ден­ту, націо­на­лі­сти­чне, мілі­та­рист­ське та авто­ри­тар­не вихо­ва­н­ня насе­ле­н­ня, брак інфор­ма­ції, окрім офі­цій­ної про­па­ган­ди та теро­ри­сти­чні захо­ди уря­ду. Під час вій­ни навіть незна­чна кри­ти­ка вла­ди кара­ла­ся ув’я­зне­н­ням, при­му­со­вою пра­цею, шма­га­н­ням або при­му­со­вим пере­се­ле­н­ням з міста в сіль­ську місце­вість. Пре­зи­дент Лопес навіть нака­зав стра­ти­ти вла­сних бра­тів і під­дав тор­ту­рам свою матір і сестер, коли запі­до­зрив їх в опо­зи­цій­но­сті. В армію Пара­гваю після заги­бе­лі зна­чно­го числа доро­слих чоло­ві­ків при­зи­ва­ли­ся також жін­ки й непов­но­лі­тні. Еко­но­мі­ка виро­бля­ла про­ду­кцію суто для воєн­них потреб, сіль­сько­го­спо­дар­ське виро­бни­цтво під­три­му­ва­ло­ся на міні­маль­но­му рів­ні коштом пра­ці жінок і дітей.

Втра­ти Пара­гваю у вій­ні вже дав­но є одним з цен­траль­них пун­ктів супе­ре­чок у дослі­дже­н­нях про вій­ну Потрій­но­го Альян­су. Це пов’я­за­но з кіль­кі­сни­ми та які­сни­ми про­бле­ма­ми щодо даних пере­пи­сів насе­ле­н­ня Пара­гваю до і після вій­ни, які поро­ди­ли низ­ку іно­ді дуже супе­ре­чли­вих оці­нок і запе­клих нау­ко­вих дис­ку­сій, про­те сам факт заги­бе­лі біль­шої части­ни насе­ле­н­ня не викли­кає суперечок. 

Дослі­дже­н­ня, засно­ва­ні на демо­гра­фі­чних даних, дали широ­кий діа­па­зон оці­нок люд­ських втрат, від можли­во­го міні­му­му в 27 000 — 58 000 осіб (8,7 % — 18,5 % насе­ле­н­ня) до 69 % від загаль­ної кіль­ко­сті дово­єн­но­го насе­ле­н­ня і до 70% від чоло­ві­чо­го насе­ле­н­ня. Через від­су­тність пере­ві­ре­ної інфор­ма­ції всі цифри є дуже при­бли­зни­ми, точну кіль­кість заги­блих, можли­во, ніко­ли не вда­сться встановити.

Пара­гвай назав­жди втра­тив тери­то­рії, що до вій­ни були пре­дме­том супе­ре­чки між ним і Бра­зи­лі­єю та Аргентиною.

Кра­ї­на була пра­кти­чно зруй­но­ва­на, її насе­ле­н­ня вини­ще­не, а еко­но­мі­ка в руї­нах. Вона муси­ла випла­ти­ти вій­сько­ву кон­три­бу­цію, що озна­ча­ло вели­че­зний зов­ні­шній борг, вийти на сві­то­вий ринок, зали­шив­ши націо­на­лі­сти­чну полі­ти­ку осторонь. 

Були про­да­ні вели­че­зні земель­ні має­тки, залі­зни­ці та виру­ба­ні ліси для екс­пор­ту дере­ви­ни. Пара­гвай був зму­ше­ний пого­ди­ти­ся на віль­не судно­плав­ство на річках, при­су­тність бра­зиль­ських оку­па­цій­них військ до 1876 р. і ство­ре­н­ня уря­ду, під­по­ряд­ко­ва­но­го Бразилії.