Піднесення Хоруса

Ми не вра­ху­ва­ли тих пра­вил, яки­ми вони вели вій­ни. Як з’я­су­ва­ло­ся пізні­ше, кей­ле­кід­ці вва­жа­ли вій­ну най­оги­дні­шим видом діяль­но­сті, на яку зда­тна розум­на раса, а тому вста­но­ви­ли най­жорс­ткі­ші обме­же­н­ня та забо­ро­ни. На поверх­ні їх пла­не­ти сто­я­ли вели­че­зні спо­ру­ди, що були у вигля­ді вели­че­зних пря­мо­ку­тних полів у кіль­ка ква­дра­тних кіло­ме­трів зав­довж­ки, накри­ті пло­ски­ми даха­ми, але без стін по пери­ме­тру. Вони зустрі­ча­ли­ся при­бли­зно через кожні сто кіло­ме­трів, і ми назва­ли їх «бій­ня­ми». Так от, кей­ле­кід­ці мали пра­во боро­ти­ся лише у цих місцях. У містах вою­ва­ти було забо­ро­не­но. Вони чека­ли нас у цих «бій­нях», щоб бити­ся і таким чином вирі­ши­ти проблему. 

- Як див­но! І чим все скінчилося? 

– Ми зни­щи­ли цей народ, – неви­ра­зним голо­сом про­мо­вив він. Перед­ба­ча­ло­ся, що ми зустрі­не­мо­ся і буде­мо вою­ва­ти за їхні­ми пра­ви­ла­ми та зви­ча­я­ми, – про­дов­жу­вав Локен. – Це було б чесно та бла­го­ро­дно, але Мало­гарст – я думаю, це його ідея – напо­ля­гав на тому, що і у нас також є вла­сні пра­ви­ла, яких про­тив­ник не захо­тів дізна­ти­ся. Крім того, вони були дуже силь­ні. Якби не наші рішу­чі дії, загро­за з їхньо­го боку все одно зали­ши­ла­ся б, і як дов­го дове­ло­ся б чека­ти, поки вони зро­зу­мі­ють нові пра­ви­ла і від­мов­ля­ться від старих?