“По кому подзвін”, Ернест Гемінґвей

Оста­н­ня книж­ка з двад­цять п’я­то­го, про яку я ще не напи­сав пост. Сорян. 

Моя дру­га книж­ка авто­ра, і про неї я чув бага­то. Поре­ко­мен­ду­вав друг, ска­зав, що чита­є­ться швид­ко, незва­жа­ю­чи на вели­кий розмір. 

Книж­ка про аме­ри­кан­сько­го пар­ти­за­на-кому­ні­ста, який бере участь в гро­ма­дян­ській вій­ні в Іспа­нії. Він отри­мав дуже важли­ву місію, а саме піді­рва­ти важли­вий міст під час май­бу­тньо­го насту­пу комуняк. 

Він долу­ча­є­ться до гру­пи пар­ти­за­нів в горах, зако­ху­є­ться, пла­нує опе­ра­цію, ну а потім під­ри­ває міст. 

Зву­чить все дуже кру­то, але книж­ка це про­сто ета­лон­ний slowburner, все від­бу­ва­є­ться дуже повіль­но, з ліри­чни­ми від­сту­па­ми та флеш­бе­ка­ми. Тому чита­ло­ся дов­го. Десь під кінець пішли емо­ції та екшон. 

Спо­до­ба­ло­ся, але не так, щоб я був у захва­ті. Якийсь емо­цій­ний кік я не отри­мав, Я почи­тав, оці­нив цю книж­ку як хоро­шу, і пішов собі далі.