“Полковнику ніхто не пише”, Габріель Гарсія Маркес

Я теж дав­но нічо­го не писав, бо дуже дов­го і важ­ко ійшле чита­н­ня деяких кни­жок, які я в під­сум­ку так і не зду­жав. Це жах: стіль­ки часу, стіль­ки зусиль, але я про­сто не міг це чита­ти далі (це був Кор­та­сар та хай­по­вий Бакман, якщо комусь цікаво). 

Цю книж­ку я дочи­тав, наре­шті маю мораль­не пра­во напи­са­ти пост. 

Тонень­кий твір, в моє­му видан­ні була ця нове­ла та декіль­ка опо­відань авто­ра. Хоро­ша літе­ра­ту­ра. Не дуже про­ста, не дуже прям ціка­ва, але це чито­мо. В мене не було і дум­ки кину­ти цю книж­ку чи ще щось. 

Кни­га про пол­ков­ни­ка, який деся­тки років чекає на свою вете­ран­ську пен­сію. Цей пол­ков­ник, до речі, був бойо­вим това­ри­шем Ауре­лі­а­но Буен­діа зі ​“Сто років само­тно­сті”. Магі­чно­го реа­лі­зму тут немає, все дуже буден­но. Але силь­ний твір, дуже рекомендую. 

Опо­віда­н­ня теж були хоро­ші, тема­ти­чно добре під­хо­ди­ли до новели.