“Портрет митця замолоду”, Джеймс Джойс

Моя дру­га книж­ка Джой­са. Про­чи­тав виклю­чно через неве­ли­кий роз­мір і ім’я авто­ра. Не було б чогось з цих двох факто­рів, думаю, ніко­ли б не взяв­ся за неї. 

Отже, ця кни­ка про ірланд­сько­го хло­пчи­ка Сті­ве­на Деда­лу­са, як він ходить в шко­лу, потім в уні­вер, доро­слі­шає, рефле­ксує і тд. 

Мені важ­ко ска­за­ти, що мене цей твір заче­пив чи вра­зив чимось. Яко­гось уль­тра­мо­дер­ні­зму та нова­тор­ства я тут не поба­чив, яки­хось емо­цій цей твір в мене теж не викли­кав. Чита­є­ться важ­ку­ва­то. Бува­ло, що я від­чу­вав, що автор втра­чає мене — його несе, він рефле­ксує, він щось там пише, а я не всти­гаю за ним. 

З плю­сів — якщо на гіпо­те­ти­чно­му світ­сько­му рау­ті в колі інте­ле­кту­а­лів хтось буде пита­ти, чи читав я ​“Улісс”, я змо­жу закон­три­ти це ​“Дублін­ця­ми” та ​“Порт­ре­том”, а не про­сто від­по­ві­сти ​“ні”.