“Процес”, Франц Кафка (з ліричним відступом)

Вже від­но­сно дав­но про­чи­тав цю кни­гу, тижні три тому, але хотів вста­ви­ти також ліри­чний від­ступ, як в попе­ре­дніх постах, щоб при­вер­ну­ти біль­ше ува­ги до посту. А при­во­ду для від­сту­пу не було, тепер він є. 

Отже, ​“Про­цес”. Не моє пер­ше про­чи­та­н­ня Кафки, під­лі­тком читав ​“Пере­тво­ре­н­ня” та опо­віда­н­ня, тому знав, що мене чекає. 

Про що: Йозеф К. пра­цює в бан­ку на хоро­шій пози­ції і живе нор­маль­не жит­тя. На його 30‑й день наро­дже­н­ня його затри­му­ють якісь незро­зумі­лі люди, і кажуть, що про­ти ньо­го роз­по­чав­ся про­цес. В чому його зви­ну­ва­чу­ють, хто ці люди, які зако­ни він пору­шив і на яких під­ста­вах все це від­бу­ва­є­ться — ніхто не знає. Вся кни­га побу­до­ва­на на тому, що Йозеф ходить по вся­ким людям і нама­га­є­ться вду­пли­ти, що від­бу­ва­є­ться. В прин­ци­пі, це все. 

Мені спо­до­ба­лось, плюс це не дуже вели­ка книж­ка. Місця­мі пас­са­жі важ­ку­ва­ті, але після Музі­ля це вза­га­лі ніщо, на кон­тра­сті з ним Кафка (!) спри­йма­є­ться як якийсь дитя­чій автор: все так лег­ко, чітко, про­сто. Місця­мі було пря­мо кумедно. 

Ліри­чний від­ступ 

Покли­кав її зно­ву в кіно, але вона ска­за­ла, що в неї немає часу :/ 
Я вза­га­лі пла­ну­вав схо­ди­ти з іншою осо­бою (і я таки схо­див, коли ця від­мо­ви­ла), тому не ска­за­ти, що це прям якийсь жах-жах,. Тим не менш, три рази я ніко­го не кли­каю, тим паче людей з робо­ти, тому, думаю, це остан­ній ліри­чний від­ступ. So it goes.