javascript
24 серпня 2024, 17:20
Проект “Аве Марія” - уривок про авторське право
– Всім встати! Суд іде! – скомандував судовий розпорядник. – Засідання Окружного суду США по Західному округу штату Вашингтон оголошується відкритим! Головує її честь суддя Мередіт Спенсер.
Усі в залі суду стояли в очікуванні, поки суддя займе своє місце.
– Прошу сідати! – промовив розпорядник і, вручивши Голові суду папку, повідомив: – Ваша честь, сьогодні слухається справа «Міжнародний альянс інтелектуальної власності проти Проекту “Аве Марія”».
Кивнувши розпоряднику, суддя звернулася до представників Альянсу:
– Позивач, ви готові?
За столом представників позивача ледь уміщалися добре одягнені чоловіки та жінки. Старший з них, чоловік за п’ятдесят, заявив, піднявшись:
– Готові, Ваша честь.
– Відповідач, ви готові?
За столом представників відповідача сиділа лише Стратт, яка щось писала на планшеті.
Суддя прокашлялася і повторила голосніше:
– Відповідач?
Стратт закінчила писати та піднялася з‑за столу.
– Готова, – коротко промовила вона.
Суддя Спенсер вказала на пустуючий стіл відповідача.
– Адвокате, а де решта команди?
– Вона перед вами. І я не адвокат – я відповідач.
– Міс Стратт, – суддя зняла окуляри і обурено продовжила. – Відповідачем за цим позовом виступає відомий міжнародний науковий консорціум!
– Яким керую я, – перебила Стратт. – І я подаю клопотання про закриття справи.
– Ви поки що не маєте права подавати клопотання, міс Стратт, – зупинила її суддя Спенсер. – Я лише питаю, чи готові ви до засідання?
– Готова.
– Добре. Позивач, можете починати вступну промову!
Піднявся чоловік.
– Шановний Суд, панове присяжні, мене звати Теодор Кантон, і у цій справі я представляю Міжнародний альянс інтелектуальної власності. Під час слухання ми покажемо, що розробники проекту «Аве Марія» перевищили свої повноваження в галузі придбання та ліцензування цифрової інформації. У їхньому розпорядженні знаходиться величезна кількість твердотільних накопичувачів, куди скопійовані буквально всі існуючі програми, захищені авторським правом, а також кожна книга і літературний твір, доступний у будь-якому цифровому форматі. І це було зроблено без оплати чи узгодження з власниками авторських прав і прав на інтелектуальну власність. Більше того, їхнє технологічне проектування порушує патенти, зареєстровані…
– Ваша честь, – втрутилася Стратт. – Тепер я можу подати клопотання?
– Технічно так, – кивнула суддя. – Але це порушення поря…
– Клопочу про закриття справи.
– Ваша честь! – запротестував Кантон.
– На якій підставі, міс Стратт? – поцікавилася суддя.
– У мене немає часу на цю дурню, – відрізала Стратт. – Ми будуємо корабель, сподіваючись буквально врятувати людство! І часу у нас дуже мало. На борту буде три космонавти – лише три! – щоб виконати завдання, яке ми зараз навіть не в змозі зрозуміти. І ми маємо бути впевнені, що вони зможуть доповнити свою освіту з будь-якого напрямку, яке вважатимуть за потрібне. Тому ми даємо їм абсолютно все. Накопичені людством знання разом із усім існуючим програмним забезпеченням. Дещо з цього навряд чи стане в пригоді. Наприклад, гра «Сапер» для Windows 3.1 чи повний санскритсько-англійський словник, і, тим не менш, вони включені в бортову бібліотеку.
Кантон захитав головою.
– Ваша честь, мої клієнти не оспорюють високу місію проекту «Аве Марія». Наша скарга полягає лише в незаконному використанні об’єктів, захищених авторським правом, і запатентованих механізмів…
Стратт перебила:
– На складання ліцензійних договорів з кожною компанією піде абсурдна кількість часу і зусиль. І ми цього не робитимемо.
– Повірте, міс Стратт, вам доведеться дотримуватися законів, – звернулася до неї суддя.
– Тільки якщо я цього захочу. – Стратт виставила перед собою аркуш паперу. – Згідно з міжнародним договором, у мене імунітет від будь-яких судових переслідувань у будь-якій точці Землі. Сенат Сполучених Штатів ратифікував цей документ кілька місяців тому.
Стратт взяла до рук другий документ.
– А для вирішення подібних ситуацій у мене є ще й превентивне помилування, підписане Президентом США, яке звільняє мене від будь-яких звинувачень у межах чинного законодавства.
Судовий розпорядник передав обидва документи Голові суду.
– Це… – ошелешено пробурмотіла суддя Спенсер, – рівно те, про що ви зараз говорили.
– Я тут лише з ввічливості, – промовила Стратт. – Я могла б взагалі не з’являтися. Але раз розробники програмного забезпечення, патентні тролі і всі, хто має відношення до інтелектуальної власності, об’єднані загальним судовим позовом, я вирішила, що простіше розібратися з ними одним махом.
Вона поклала планшет у портфель і промовила:
– Мені пора.
– Не так швидко, міс Стратт! – зупинила її суддя Спенсер. – Засідання суду ще не закінчено! Будьте ласкаві залишитися до завершення всіх формальностей!
– І не подумаю! – заявила Стратт, піднімаючись з місця.
– Ме-ем, – розпорядник зробив крок уперед, – мені доведеться застосувати силу, якщо ви не підкоритеся.
– Разом із солдатами якої армії? – усміхнулася Стратт.
Тієї ж миті до залу суду увійшли п’ятеро військових і стали поруч із нею.
– Тому що армія США підкоряється мені, – продовжила Стратт. – І це до біса сильна армія.
DiscussingFilm
19 квітня 2024, 00:36
@ghost-7‑v кіно буде по книжці