Путін проклав шлях до членства України в НАТО - Борис Джонсон у Washington Post

Борис Джон­сон — коли­шній пре­м’єр-міністр Вели­кої Британії.

Що ж, ми спро­бу­ва­ли дво­зна­чність, і поди­ві­ться, до чого це нас при­ве­ло. Деся­ти­лі­т­тя­ми ми вико­ри­сто­ву­ва­ли дипло­ма­ти­чну неясність на тему НАТО та Укра­ї­ни — і це закін­чи­ло­ся пов­ною катастрофою.

Ми рока­ми роз­по­від­а­ли укра­їн­цям, що ми про­во­ди­мо полі­ти­ку «від­кри­тих две­рей» в НАТО, і що вони мають пра­во «оби­ра­ти свою долю», і що Росія не повин­на мати пра­ва вето.

І весь цей час ми недво­зна­чно дава­ли зро­зу­мі­ти Москві, що Укра­ї­на ніко­ли не всту­пить до альян­су — бо дуже бага­то чле­нів НАТО про­сто самі засто­су­ють своє пра­во вето.

В прин­ци­пі — так, може­те всту­пи­ти, але на пра­кти­ці — ні. Такий був меседж.

І який резуль­тат всьо­го цьо­го? Чого ми дося­гли таким чином?

Резуль­тат — най­гір­ша вій­на в Євро­пі за остан­ні 80 років. Пре­зи­дент Росії Воло­ди­мир Путін зруй­ну­вав незлі­чен­ну кіль­кість жит­тів, домі­вок, надій і мрій. Він також зни­щив най­мен­шу при­чи­ну для того, щоб спів­чу­ва­ти йому або поті­ша­ти­ся над його параноєю.

Попу­тно він убрав той кейс про­ти член­ства Укра­ї­ни в НАТО.

Рані­ше гово­ри­ли, що укра­їн­ське насе­ле­н­ня над­то роз­ді­ле­не щодо пита­н­ня член­ства в НАТО; і до 2014 року ви, без­умов­но, могли наве­сти цей аргу­мент. Поди­ві­ться на цифри зараз. Під­трим­ка член­ства в НАТО в Укра­ї­ні зараз стра­то­сфер­на — 83 від­со­тки, згі­дно з одним з нещо­дав­ніх опитувань.

Рані­ше люди ствер­джу­ва­ли, що Укра­ї­на не має нале­жної вій­сько­вої сумі­сно­сті з НАТО. Сьо­го­дні укра­їн­ці вико­ри­сто­ву­ють запа­мо­ро­чли­ву кіль­кість різно­ма­ні­тної техні­ки з кра­їн НАТО з над­зви­чай­ною май­стер­ні­стю і хоробрістю.

Немає абсо­лю­тно нічо­го тако­го, чого б НАТО могло навчи­ти укра­їн­ців вести вій­ну — насправ­ді, є бага­то чого, чому вони могли б нас навчи­ти. Перш за все, люди зви­кли ствер­джу­ва­ти, що пер­спе­кти­ва член­ства Укра­ї­ни в НАТО є «про­во­ка­цій­ною» для Путі­на і Росії. Насправ­ді ми ніко­ли не повин­ні були при­йма­ти цей аргумент.

Ми повин­ні були напо­ля­га­ти на реаль­но­сті — що Крем­лю немає чого боя­ти­ся НАТО, тому що це обо­рон­ний альянс. Але кра­ї­ни-чле­ни прийня­ли цю фаль­ши­ву тезу; я визнаю, що пев­ний час і я прийняв її.

Тож поди­ві­ться, що ста­ло­ся, коли ми зійшли зі сво­го шля­ху, щоб не про­во­ку­ва­ти Путі­на. Ми заспо­ко­ї­ли його на Буха­рест­сько­му самі­ті НАТО у 2008 році. Укра­їн­ці хоті­ли отри­ма­ти План дій щодо член­ства в НАТО (ПДЧ). Вони отри­ма­ли кіль­ка теплих слів про можли­ве член­ство в НАТО, але не ПДЧ. Путін був при­су­тній на цьо­му самі­ті та заявив, що задо­во­ле­ний результатом.

Що він зро­бив далі? У 2014 році він вторг­ся на Дон­бас і в Крим, вико­ри­сто­ву­ю­чи своє фір­мо­ве поєд­на­н­ня від­вер­тої бре­хні та жор­сто­ко­сті. Замість того, щоб нале­жним чином пока­ра­ти його, ми від­по­ві­ли полі­ти­кою мало­ду­шно­го умиротворення.

Замість того, щоб допо­мог­ти укра­їн­цям вигна­ти його з їхньої кра­ї­ни, ми ство­ри­ли тра­гі­ко­мі­чний «нор­манд­ський фор­мат», в рам­ках яко­го з Росі­єю та Укра­ї­ною пово­ди­ли­ся так, ніби вони одна­ко­во вин­ні, коли Росія явно була агре­со­ром, а Укра­ї­на — жер­твою. Від­то­ді член­ство в НАТО тео­ре­ти­чно було на поряд­ку ден­но­му, але всі зна­ли, що цьо­го не ста­не­ться, при­найм­ні, не за полі­ти­чно­го жит­тя будь-кого з при­су­тніх за сто­лом переговорів.

Таким чином, укра­їн­ці отри­ма­ли най­гір­ше з обох сві­тів. НАТО наго­во­ри­ло доста­тньо гар­них фраз про член­ство Укра­ї­ни, щоб Путін міг вико­ри­сто­ву­ва­ти їх у сво­їй про­па­ган­ді та ствер­джу­ва­ти, що Росія опи­ни­ла­ся під загро­зою оточення.

І все ж реаль­ність була такою, що НАТО нічо­го не зро­бив для захи­сту Укра­ї­ни та для про­су­ва­н­ня член­ства Укра­ї­ни в Альянсі.

Прав­да поля­гає в тому, що якби ви запи­та­ли мене до втор­гне­н­ня Путі­на, коли Укра­ї­на всту­пить до НАТО, я б від­по­вів: «При­бли­зно тоді, коли пекло замер­зне, або не рані­ше, ніж через 10 років».

Але якби ви запи­та­ли мене, чи буде­мо ми зараз поси­ла­ти тан­ки «Чел­лен­джер» в Укра­ї­ну, чи тан­ки «Абрамс», чи нім­ці будуть поси­ла­ти тан­ки «Лео­пард» — я б поду­мав, що ви збо­же­во­лі­ли. Так само як я поду­мав би, що ви з’ї­ха­ли з глу­зду, якби ви ска­за­ли мені, що Путін готу­є­ться, щоб роз­по­ча­ти вторгнення.

Путін вдер­ся не тому, що думав, що Укра­ї­на зби­ра­є­ться всту­пи­ти до НАТО. Він зав­жди знав, що це мало­ймо­вір­но. Він напав на Укра­ї­ну, тому що вва­жав — і мав числен­ні дока­зи того — що ми не дуже сер­йо­зно ста­ви­ли­ся до захи­сту Укра­ї­ни. Він напав, тому що хотів від­но­ви­ти ста­ру радян­ську імпе­рію і, тому що по-дур­но­му вірив — що він переможе.

Якби ми були доста­тньо смі­ли­ви­ми й послі­дов­ни­ми, щоб при­ве­сти Укра­ї­ну до НАТО — якби ми дій­сно мали на ува­зі те, що гово­ри­ли — то цієї ката­стро­фи можна було б уникнути.

Я знаю, що в деяких євро­пей­ських сто­ли­цях такий висно­вок буде важ­ко пере­ва­ри­ти. Але логі­ка невідворотна.

Зара­ди ста­біль­но­сті та миру Укра­ї­на зараз потре­бує ясно­сті щодо сво­го місця в євро­а­тлан­ти­чній архі­те­кту­рі без­пе­ки. Всі наші ухи­ля­н­ня закін­чи­ли­ся бійнею.

Укра­їн­ці повин­ні отри­ма­ти все необ­хі­дне, щоб закін­чи­ти цю вій­ну яко­мо­га швид­ше, і ми повин­ні поча­ти про­цес прийня­т­тя Укра­ї­ни до НАТО, і поча­ти його зараз.

Не має зна­че­н­ня, на що жалі­є­ться Москва. Одно­го разу ми вже їх вислу­ха­ли з пова­гою. Все це було вщент роз­би­то бом­ба­ми та раке­та­ми Путіна.

Дже­ре­ло: WP

#wp, #джон­сон, #нато, #вій­на