«Регіональна» мова на Луганщині витіснила державну

Луганськ – Нещо­дав­но я спіл­ку­ва­ла­ся з ніге­рій­цем – сту­ден­том одно­го з луган­ських вишів. Цей моло­дий чоло­вік, який пре­кра­сно, май­же без акцен­ту, воло­діє укра­їн­ською мовою (вивчив її на 7‑місячних під­го­тов­чих кур­сах у Тер­но­по­лі), висло­вив мені своє гли­бо­ке зди­ву­ва­н­ня тим, що, при­їхав­ши навча­тись у Луганськ, він її тут ніде не чує й не бачить, а тому не розу­міє, де він зараз пере­бу­ває – в Укра­ї­ні чи, може, в Росії?

Від­то­ді, як депу­та­ти Луган­ської обл­ра­ди ухва­ли­ли ріше­н­ня «Про захо­ди щодо реа­лі­за­ції зако­ну Укра­ї­ни «Про заса­ди дер­жав­ної мов­ної полі­ти­ки» (ста­ло­ся це 17.08.2012 року), сегмент укра­їн­ської мови в офі­цій­ній сфе­рі на Луган­щи­ні ско­ро­тив­ся май­же до нуля. Якщо до цьо­го ще де-не-де можна було зустрі­ти табли­чки з назва­ми вулиць умов­но укра­їн­ською мовою (напри­клад, «вул. Совєт­ская»), то тепер – лише росій­ською та англій­ською: «ул. Совет­ская» – «Sovetskaya Str.», на дер­жав­них закла­дах та їхніх кабі­не­тах замі­ню­ють виві­ски: було «Мілі­ція», «Началь­ник паспорт­но­го сто­лу» – ста­ло «Мили­ция», «Началь­ник паспорт­но­го сто­ла» тощо.

Рекла­му на місце­вих радіо- й теле­ка­на­лах нашвид­ку­руч (а тому – неякі­сно, з числен­ни­ми укра­ї­ні­зма­ми, як-от: «чер­ну­хин­ские кур­ча­та», «сквор­чит ско­во­ро­да») пере­кла­ли росій­ською мовою.

На сце­ні Луган­сько­го обла­сно­го ака­де­мі­чно­го укра­їн­сько­го драм­те­а­тру, репер­ту­ар яко­го рані­ше був виклю­чно укра­їн­сько­мов­ний, тепер пока­зу­ють і росій­ські п’єси – такі, як, напри­клад, «Распя­тая юность» (про моло­до­гвар­дій­ців), «Он – моя сестра» (анон­со­ва­на як «самая скан­даль­ная тра­ги­ко­ме­дия года Пер­во­го луган­ско­го него­су­дар­ствен­но­го теа­тра», яку не реко­мен­ду­ють диви­ти­ся дітям до 16 років).

Веду­чі обла­сних теле­ка­на­лів навіть про укра­їн­ські етно­гра­фі­чні реа­лії – такі, як виши­ван­ка, рушник – роз­по­від­а­ють тепер виклю­чно росій­ською. Щоправ­да, поки що збе­рі­га­є­ться укра­їн­сько­мов­не обрам­ле­н­ня місце­вих пере­дач, а саме – при­ві­та­н­ня і про­ща­н­ня веду­чих із глядачами.

«Опти­мі­за­ція» шкіль­ної мере­жі цьо­го навчаль­но­го року зна­чно ско­ро­ти­ла кіль­кість кла­сів з укра­їн­ською мовою навча­н­ня. Так, у шко­лі № 44 міста Луган­ська ще мину­ло­го року їх було 8, а тепер лише два. Усу­пе­реч волі батьків, які хоті­ли, щоб їхні діти здо­бу­ва­ли осві­ту укра­їн­ською мовою, ці кла­си об’єднали з росій­ськи­ми і пере­ве­ли на «регіо­наль­ну» мову навча­н­ня. Так, напри­клад, ста­ло­ся з 15 учня­ми укра­їн­сько­го 6‑го кла­су шко­ли № 22, яких 1.09.12 року при­єд­на­ли до кла­су росій­сько­го. Батьки тих дітей писа­ли листи з про­те­стом в різні інстан­ції – від місько­го управ­лі­н­ня осві­ти до Вер­хов­ної Ради й діа­спо­ри. А поза­ми­ну­ло­го літа вони навіть само­туж­ки зібра­ли 83672 гри­вень, яких, за сло­ва­ми началь­ни­ці місце­вої осві­ти Вален­ти­ни Кія­шко, не виста­ча­ло для фун­кціо­ну­ва­н­ня їхньо­го класу.

За офі­цій­ною ста­ти­сти­кою, кіль­кість дітей, що здо­бу­ва­ють осві­ту в укра­їн­сько­мов­них школах/​класах Луган­ська, за всі роки неза­ле­жно­сті не пере­ви­щу­ва­ла 13 від­со­тків, а по обла­сті – 40 (це при тому, що укра­їн­ців у Луган­ську 50%, а в обла­сті 58%). Але попри те, що в обла­сно­му цен­трі (теж за офі­цій­ни­ми дани­ми) 14% укра­їн­сько­мов­них дитсад­ків, Вам у пошу­ках тако­го сад­ка дове­де­ться обі­йти весь район міста. Мої зна­йо­мі ледь зна­йшли для сво­єї дити­ни укра­їн­ську гру­пу, але раді­ли недов­го, бо, як вияви­ло­ся, вихо­ва­тель­ка гово­рить укра­їн­ською, лише коли вран­ці каже дітям «Добро­го ран­ку!» і вве­че­рі – «До побачення!»

Ада­пта­ція Луган­щи­ни до «Рус­ско­го мира» поча­ла­ся ще за Ющенка

Лікві­до­ву­ва­ти укра­їн­ські кла­си та шко­ли на Луган­щи­ні поча­ли ще 2008 року – тоді зна­чно­го роз­го­ло­су набу­ли істо­рії зі шко­ла­ми № 7 у Рубі­жно­му, № 8 в Лиси­чан­ську, № 15 у Кра­сно­му Лучі, шко­ла­ми №№ 22, 30, 48 в обла­сно­му цен­трі. Саму лікві­да­цію вла­да спо­ча­тку назва­ла «реор­га­ні­за­ці­єю мало­на­пов­ню­ва­них кла­сів», а потім – «опти­мі­за­ці­єю шкіль­ної мере­жі», моти­ву­ю­чи її потре­бою еко­но­мії дер­жав­них коштів.

Від­то­ді ж у сіль­ських шко­лах поча­ли вво­ди­ти уро­ки росій­ської мови, бо, за сло­ва­ми дире­кто­рів тих шкіл, їхнім випу­скни­кам важ­ко ада­пту­ва­ти­ся до всу­ціль росій­сько­мов­но­го навча­н­ня в коле­джах та вишах Луган­щи­ни. Що вже гово­ри­ти про інші факуль­те­ти націо­наль­них (за ста­ту­сом) уні­вер­си­те­тів, якщо навіть укра­їн­ським філо­ло­гам пре­дме­ти неукра­ї­но­знав­чо­го циклу чита­ють росій­ською мовою!

2007 року в Луган­ську за спри­я­н­ня тоді­шньо­го мера Москви Юрія Луж­ко­ва від­кри­ли пер­шу в Укра­ї­ні росій­сько­мов­ну шко­лу-гім­на­зію з погли­бле­ним вивче­н­ням росій­ської мови, літе­ра­ту­ри та куль­ту­ри. Ця гім­на­зія обла­дна­на зна­чно кра­ще, ніж зви­чай­ні шко­ли; Москва попов­нює її бібліо­те­чний фонд, орга­ні­зо­вує обмін деле­га­ці­я­ми вчи­те­лів та учнів.

2008 року посол Росій­ської Феде­ра­ції в Укра­ї­ні Віктор Чер­но­мир­дін пода­ру­вав луган­ським п’ятикласникам 8 тисяч під­ру­чни­ків для чита­н­ня «Стра­но­ве­де­ние. Рос­сия. Путе­ше­ствие по Руси и Рос­сии во вре­ме­ни, про­странс­тве и языке». А 2009 року фонд «Рус­ский мир» спіль­но з луган­ською обл­ра­дою від­крив на місці коли­шньо­го залу Укра­ї­ні­ки обла­сної нау­ко­вої бібліо­те­ки свій «Рус­ский центр».

Уже не пер­ший рік луган­ські вчи­те­лі поча­тко­вих кла­сів і вчи­те­лі-руси­сти їздять на кур­си під­ви­ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції до Росії, де «Руський мир» їх обро­бляє іде­о­ло­гі­чно і забез­пе­чує від­по­від­ною мето­ди­ко-вихов­ною літературою.

А тим часом… Соціо­ло­ги помі­ти­ли таку тен­ден­цію: чим мен­ше в пев­но­му регіо­ні укра­їн­ської мови, тим біль­ший тут рівень анти­укра­їн­ських настроїв.

Голов­ний нові­тній руси­фі­ка­тор Луган­щи­ни – обла­сна рада

Попри вели­ку кіль­кість зло­бо­ден­них соці­аль­но-еко­но­мі­чних про­блем регіо­ну, для депу­та­тів луган­ської обл­ра­ди пер­ма­нен­тно клю­чо­вою вже бага­то років поспіль зали­ша­є­ться все ж таки тема «захи­сту прав зем­ля­ків гово­ри­ти рідною мовою». Їхні числен­ні «мов­ні» звер­не­н­ня, поста­но­ви, ріше­н­ня, заяви до вищо­го укра­їн­сько­го керів­ни­цтва і євро­пей­ських пра­во­за­хи­сних стру­ктур про те, що росій­ська мова в Укра­ї­ні ніби­то зазнає гонінь, уже наби­ли оскому.

Голо­ва обл­ра­ди Вале­рій Голен­ко постій­но наго­ло­шує, що Луган­щи­на полі­е­тні­чна, адже тут про­жи­ває понад 120 націй і наро­дно­стей, а росій­ська мова тут є рідною для 91% гро­ма­дян (оче­ви­дно, що до офі­цій­но­го числа росій­сько­мов­них – 68,8% – він при­плю­су­вав ще 22% тих, хто, крім рідної мови, віль­но воло­діє російською).

Ще не був ухва­ле­ний Вер­хов­ною Радою мов­ний закон, а луган­ські обран­ці вино­сять спів­зву­чне з зако­но­про­е­ктом Єфре­мо­ва – Симо­нен­ка – Гри­не­ве­цько­го (суть яко­го – «Украи­на для рус­ско­я­зычных!») ріше­н­ня № ⁵⁄₂₅ від 20.05.2011 року про «регіо­наль­ний» ста­тус росій­ської мови як «засо­бу вира­же­н­ня куль­тур­но­го надба­н­ня і спіл­ку­ва­н­ня біль­шо­сті насе­ле­н­ня області».

Луган­ська обл­ра­да за спри­я­н­ня росій­сько­го уря­ду вже всьо­ме орга­ні­зо­вує між­на­ро­дні нау­ко­во-пра­кти­чні кон­фе­рен­ції. Оста­н­ня – «Багат­ство духов­но­го мира сла­вян и уни­каль­ность восто­чно­сла­вян­ско­го мен­та­ли­те­та» – від­бу­ла­ся в Луган­ську у вере­сні 2012 року. А від­кри­ва­ю­чи 2008 року кон­фе­рен­цію «Рус­ский язык как фактор разви­тия духов­но­сти в сов­ре­мен­ной Украи­не», Вале­рій Голен­ко заявив, що він зму­ше­ний захи­ща­ти пра­ва сво­їх росій­сько­мов­них вибор­ців від «агре­сив­но­го націо­на­лі­зму» і доби­ва­ти­ме­ться «реаль­ної двомовності».

Як бачи­мо, пра­во­за­хи­сна скла­до­ва діяль­но­сті луган­ської обл­ра­ди є дуже вира­зною. От і в остан­ньо­му з наве­де­них її рішень ска­за­но: «будь-які при­ві­леї або обме­же­н­ня прав осіб за мов­ною озна­кою, мов­на дис­кри­мі­на­ція є неприпустимими».

Жит­тя ж пока­зує, що, захи­ща­ю­чи лише росій­сько­мов­них сво­їх вибор­ців, луган­ська вла­да з укра­їн­сько­мов­них гро­ма­дян робить ізго­їв. Наве­ду кіль­ка при­кла­дів на під­твер­дже­н­ня цьо­го. Мешкан­ка Біло­вод­ська Віра Анну­со­ва звер­та­є­ться до пра­ців­ни­ка район­но­го суду сво­єю рідною укра­їн­ською мовою, а той їй від­по­від­ає росій­ською й при цьо­му цині­чно заяв­ляє: «Тепер ми має­мо пра­во виби­ра­ти мову!» На моє осо­би­сте звер­не­н­ня до спів­ро­бі­тни­ці Луган­ської ОДА укра­їн­ською я отри­ма­ла на свою адре­су сміх, глу­зу­ва­н­ня й вимо­гу пере­йти на мову росій­ську, бо вона, бач, не вчи­ла у шко­лі укра­їн­ську. Сту­дент луган­сько­го уні­вер­си­те­ту Сер­гій Мель­ни­чук уже кіль­ка років без­успі­шно від­сто­ює своє пра­во в укра­їн­ських судах здо­бу­ва­ти осві­ту рідною укра­їн­ською мовою.

Укра­їн­цям ніхто не допо­мо­же, крім них самих

Тако­го, мабуть, немає ніде у сві­ті – щоб народ, ім’ям яко­го назва­на кра­ї­на, був настіль­ки при­ни­же­ний у цій кра­ї­ні. У цьо­му кон­текс­ті я при­га­да­ла роз­по­відь сво­го зна­йо­мо­го Бог­да­на Скро­бу­та про те, як ще 1995 року він звер­нув­ся до тоді­шньо­го пер­шо­го секре­та­ря посоль­ства США в Укра­ї­ні Джо­на Сте­пан­чу­ка з про­ха­н­ням під­три­ма­ти в між­на­ро­дних судах укра­їн­ців. На це про­ха­н­ня він тоді від­по­вів: «Вас можна було б захи­сти­ти, і дуже лег­ко, але за одні­єї умо­ви: якщо б ви були пред­став­ни­ка­ми мен­ши­ни в Укра­ї­ні – гре­ка­ми, нім­ця­ми, євре­я­ми чи росі­я­на­ми. Але ж ви – українці!»

А німе­цька вче­на Юлі­а­не Бестерс-Дільґер, яка добре зна­є­ться на неспра­ве­дли­вих для корін­но­го етно­су мов­них реа­лі­ях в Укра­ї­ні, чесно зізна­ла­ся в нещо­дав­ній роз­мо­ві з Сер­гі­єм Мель­ни­чу­ком, що Німеч­чи­на не хоче псу­ва­ти сто­сун­ки з Росі­єю, тому й не помі­чає фактів мов­ної дискримінації…

Всі наве­де­ні у стат­ті факти вель­ми про­мо­ви­сто засвід­чу­ють, що руси­фі­ка­ція в Укра­ї­ні вихо­дить на свій завер­шаль­ний етап. І для того, щоб у цій ситу­а­ції вря­ту­ва­ти свою мову, укра­їн­ці мають роз­ра­хо­ву­ва­ти лише на себе.

Автор: Іри­на Магри­цька (Радіо Сво­бо­да) – кан­ди­дат філо­ло­гі­чних наук, доцент Схі­дно­укра­їн­сько­го націо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Воло­ди­ми­ра Даля, жур­на­ліст, гро­мад­ський діяч

Від себе. Ця ста­т­тя від 6 січня 2013 року. На мою дум­ку, вона добре зіста­ри­ла­ся та тро­хи від­кри­ває заві­су, щодо втор­гне­н­ня росії у 2014 та 2022 роках, бо зни­ще­н­ня нашої куль­ту­ри та спро­би оку­па­ції кра­ї­ни поча­ли­ся задов­го до Рево­лю­ції гідно­сті, але про це в іншо­му матеріалі.

#укра­ї­на, #мова, #куль­ту­ра, #радіо­сво­бо­да