“Самотній голуб”, Ларрі Макмертрі

Ця книж­ка валя­лась в мене міль­йон років. Я голи почав гра­ти в Read Dead Redemption 2 настіль­ки вча­дів по атмо­сфе­рі Дико­го Захо­ду, до вирі­шив почи­та­ти якийсь вестерн, і гугл пора­див це. Пулі­тце­рів­ська пре­мія, улю­бле­на кни­га Сті­ве­на Кін­га, вагон схаль­них від­гу­ків — все вка­зу­ва­ло на те, що книж­ка буде хороша. 

Пер­ші сто­рі­нок сто п’ят­де­сят (книж­ка вели­че­зна. десь 850 – 900 сто­рі­нок) чита­лось важ­ку­ва­то: тут біль­ше робо­та над пер­со­на­жа­ми, нічо­го не від­бу­ва­є­ться, лише екс­по­зи­ція. Я заки­нув після 112 сто­рін­ки книж­ку на два чи три роки. Тіль­ки от зараз вирі­шив добити. 

І все пра­виль­но зро­бив. Бо потім почи­на­є­ться епі­чна подо­рож всих цих кла­сних песро­на­жів, і там вже важ­ко зупи­ни­тись. Я закін­чив кни­гу тіль­ки що, три-чоти­ри тижні десь читав. 

Якщо коро­тко, це як воло­дар пер­снів, тіль­ки замість кіль­ця тут дві тися­чі голів худо­би, замість Ширу Техас, а замість Оро­дру­ї­ну Монтана. 

Пер­со­на­жі коло­ри­тні і кру­ті. Іде­аль­ний тон опо­віда­н­ня: чим далі наші герої від­хо­дять від сво­го місте­чка Само­тній Голуб, тим тем­ні­шим стає твір. 

Дуже кру­та книж­ка. Непро­ста на поча­тку, але дуже крута.