Що буде з тілом, якщо людина помре далеко від Землі?

Смерть на низь­кій орбіті

Тра­ге­дія з астро­нав­та­ми на низь­кій нав­ко­ло­зем­ній орбі­ті — нара­зі най­більш ймо­вір­на, а також най­про­сті­ша у пла­ні вирі­ше­н­ня. Вона може ста­ти­ся будь-якої миті з астро­нав­та­ми, які пра­цю­ють на Між­на­ро­дній космі­чній стан­ції або інших орбі­таль­них об’єктах. І якщо раптом хтось помре на низь­кій орбі­ті, тіло можна повер­ну­ти на Зем­лю за декіль­ка годин, вико­ри­сто­ву­ю­чи капсу­лу для екс­тре­них випад­ків. Голов­не тут — забез­пе­чи­ти без­пе­ку живих чле­нів екіпажу.

Оскіль­ки тіло вже за кіль­ка годин почи­нає роз­кла­да­ти­ся, то ста­но­вить загро­зу для астро­нав­тів, виді­ля­ю­чи в обме­же­ний про­стір стан­ції небез­пе­чні про­ду­кти роз­па­ду та потен­цій­ні пато­ге­ни. Щоб убез­пе­чи­ти­ся, труп мають ізо­лю­ва­ти у міс­ткість, з якої не змо­же вивіль­ни­ти­ся запах та інші речо­ви­ни, закрі­пи­ти і збе­рі­га­ти його в холо­дно­му місці. Також екі­паж мусить пові­до­ми­ти кон­троль­ний центр на Зем­лі про ситу­а­цію та отри­ма­ти інстру­кції, як дія­ти далі.

Смерть на Місяці

Заги­бель люди­ни на Міся­ці — скла­дні­ше, але також ймо­вір­не яви­ще, яке може тра­пи­ти­ся з астро­нав­та­ми у май­бу­тніх місі­ях на супу­тник. Якщо хтось помре на Міся­ці, тіло можна повер­ну­ти на Зем­лю за декіль­ка днів, вико­ри­сто­ву­ю­чи міся­чний модуль або інший орбі­таль­ний транс­порт. NASA має деталь­ні про­то­ко­ли для таких випад­ків, які серед іншо­го, гідне пово­дже­н­ня з тілом помер­ло­го та ретель­ну доку­мен­та­цію факту смер­ті. Тіло повин­но бути позна­че­не іден­ти­фі­ка­цій­ним номе­ром і біо­гра­фі­чни­ми дани­ми. Най­кра­ще, якщо помер­ло­го астро­нав­та достав­ля­ють назад на Зем­лю, що також з мен­шим ризи­ком може при­зве­сти до забру­дне­н­ня поза­зем­но­го сере­до­ви­ща люд­ськи­ми мікробами.

Смерть на Марсі

Смерть на Мар­сі — най­скла­дні­ше і поки що най­менш імо­вір­не яви­ще, яке може тра­пи­ти­ся з астро­нав­та­ми у пер­ших місі­ях на Марс. Як і в попе­ре­дніх випад­ках, опти­маль­ним варі­ан­том є достав­ле­н­ня тіла до Зем­лі. Однак з Мар­са, який роз­та­шо­ва­ний на від­ста­ні щонай­мен­ше 55 міль­йо­нів кіло­ме­трів, астро­нав­ти не змо­жуть лег­ко від­ле­ті­ти, поза­як подо­рож займає бага­то міся­ців. Спа­ле­н­ня тіла було б швид­ким ріше­н­ням, але вима­гає вкрай вели­кої кіль­ко­сті енер­гії, яку живі чле­ни екі­па­жу потре­бу­ють для жит­тя коло­нії. Най­більш імо­вір­но, що тіло помер­лої люди­ни збе­рі­га­ти­ме­ться на мар­сі­ан­ській базі при­найм­ні до кін­ця місії, яка може три­ва­ти рока­ми. Весь час в очі­ку­ван­ні повер­не­н­ня на Зем­лю, мар­сі­ан­ський небіж­чик буде утри­му­ва­ти­ся в окре­мій каме­рі чи мішку зі ста­лою тем­пе­ра­ту­рою та вологістю.

Утім, про­то­ко­ли перед­ба­ча­ють і випа­док, коли тіло не можна повер­ну­ти на Зем­лю. У тако­му разі його хова­ти­муть на Мар­сі з ура­ху­ва­н­ням релі­гій­них і куль­тур­них тра­ди­цій помер­ло­го. Реш­тки також мають при­кри­ти зем­лею чи камі­н­ня­ми, щоб їх не можна було сфо­то­гра­фу­ва­ти супу­тни­ка­ми, оскіль­ки це може засму­ти­ти живих роди­чів помер­ло­го та чле­нів екі­па­жу. При цьо­му живі астро­нав­ти мають убез­пе­чи­ти мар­сі­ан­ську зем­лю від потен­цій­но­го забру­дне­н­ня мікро­ор­га­ні­зма­ми з люд­сько­го тіла. Для цьо­го люди­ну мають похо­ва­ти у кон­тей­не­рі чи мішку, який збе­рі­га­ти­ме гер­ме­ти­чність щонай­мен­ше 50 років. Якщо спе­ці­аль­но­го інвен­та­рю немає, то астро­нав­ти можуть похо­ро­ни­ти коле­гу у скафандрі.

Смерть у від­кри­то­му космосі

Вихід у від­кри­тий космос і смерть у ньо­му може бути най­жа­хли­ві­шою ситу­а­ці­єю, яка зда­тна тра­пи­ти­ся з астро­нав­том. Якщо уяви­ти, що він вийде у космос без ска­фан­дра, або його ска­фандр зазнає пошко­дже­н­ня, то через ваку­ум люди­на не змо­же диха­ти, а кров та інші ріди­ни тіла мит­тє­во заки­плять. Також тіло буде вистав­ле­не на екс­тре­маль­ні тем­пе­ра­ту­ри, соня­чне випро­мі­ню­ва­н­ня і космі­чні про­ме­ні. За можли­во­сті, помер­ло­го слід забра­ти у насе­ле­ну части­ну космі­чно­го кора­бля чи стан­ції та збе­рег­ти до часу повер­не­н­ня на Землю.

Але якщо немає можли­во­сті забра­ти тіло або забез­пе­чи­ти йому нале­жні умо­ви утри­ма­н­ня для захи­сту екі­па­жа, то астро­нав­ти роз­гля­да­ти­муть варі­ант зали­ши­ти остан­ки у від­кри­то­му космо­сі. Воно пла­ва­ти­ме у про­сто­рі як, поки колись не зіткне­ться з яки­мось об’єктом або не впа­де на якусь пла­не­ту. Щоб тіло не опи­ни­ло­ся на неві­до­мій і неба­жа­ній поверх­ні, як-от космі­чно­му апа­ра­ті чи в атмо­сфе­рі чужої пла­не­ти, яку б забру­дни­ло, чле­ни екі­па­жу будуть зму­ше­ні роз­ра­ху­ва­ти тра­є­кто­рію руху помер­ло­го й перед­ба­чи­ти його курс.

Поки що вче­ні й астро­нав­ти все ще сти­ка­ю­ться з бага­тьма неві­до­ми­ми аспе­кта­ми, як впо­ра­ти­ся зі смер­тю у космо­сі. Але смерть — це пита­н­ня не лише тіла, а й пси­хо­ло­гії. Не менш важли­во, як допо­мог­ти екі­па­жу впо­ра­ти­ся з втра­тою і як під­три­ма­ти сім’ї заги­блих на Зем­лі. Щоб справ­ді коло­ні­зу­ва­ти інші сві­ти, цей сум­ний сце­на­рій ще потре­бує ретель­но­го планування.