“Сто років самотності”, Габріель Гарсія Маркес

Цьо­го разу це дій­сно огляд на про­чи­та­не, але ліри­чний від­ступ про мало­лі­тніх дів­чат теж буде.

Отже, моє пер­ше зна­йом­ство з пів­ден­но­а­ме­ри­кан­ською літе­ра­ту­рою. Я до цьо­го нама­гав­ся чита­ти ще Маріо Вар­гас Лльо­су, але не здужав.

Про що книж­ка: вла­сне в самій назві. Це букваль­но епо­пея на сто років про само­тність. Чита­є­ться як каз­ка, дуже бага­то при­йо­мів саме фоль­клор­них, сти­лі­сти­ка, атмо­сфе­ра, магія — тут є все. 

Книж­ка це така собі сага на декіль­ка поко­лінь про сім′ю Буен­дія. Про те, як вони коха­ють, нена­ви­дять, їдуть з глу­зду, вми­ра­ють. Вла­сне попе­ре­днє рече­н­ня це і є сюжет. Я б ска­зав, що цю книж­ку можна пере­чи­ту­ва­ти бага­то разів. Бага­то уні­каль­них пер­со­на­жів, які, в зале­жно­сті від настрою чита­ча, будуть спри­йма­ти­ся по-різно­му. Бага­то тем, які також абсо­лю­тно по-різно­му можуть сприйматися. 

ЛІРИ­ЧНИЙ ВІД­СТУП ПРО ДІВЧАТ

Я вва­жаю, що я вели­кий моло­дець. Замість того, щоб тихень­ко позі­тха­ти за дів­чин­кою як якийсь мало­лі­тній лох, я взяв ситу­а­цію в свої руки, про­я­вив іні­ці­а­тив­ність та клас. Дуже з хоро­шої сто­ро­ни пока­зав себе також, все про­йшло добре, плюс собі довів теж, що я ще в фор­мі. Плюс я заки­нув вуд­ку, може щось з цьо­го і вийде. Якщо не заки­ну­ти, не вийде в принципі. 

Про­дов­же­н­ня огляду

Мені спо­до­ба­лось. Я читав дов­го, це важ­кий твір. Не допо­ма­гає вели­че­зна кіль­кість пер­со­на­жів з май­же іден­ти­чни­ми іме­на­ми. Пері­о­ди­чно дово­ди­лось гугли­ти сімей­не дере­во Буен­дія, щоб вду­пли­ти, про кого кон­кре­тно зараз мова. Але чудо­вий пере­клад, гли­бо­кий твір, дій­сно пре­кра­сна літе­ра­ту­ра. Макси­маль­но рекомендую.