“Суддя та його кат”, Фрідріх Дюрренматт

Остан­ній раз читав дете­кти­ви десь у шосто­му кла­сі («Сміл­лу» не вва­жаю дете­кти­вом). Дюр­рен­матт це швей­цар­ський письмен­ник, який біль­ше відо­мий як дра­ма­тург, писав дуже вум­ні п’єси. 

Вирі­шив почи­та­ти — коли вум­ний письмен­ник пише роз­ва­жаль­ну літе­ра­ту­ру, це зав­жди ціка­во спро­бу­ва­ти. Про­чи­тав за один вечір — дуже малень­ка книж­ка, і дій­сно ціка­ва. Плюс я колись був в Бер­ні, і було при­єм­но пона­столь­гу­ва­ти про ті часи. Я гуглив назви площ і мостів і зга­ду­вав, як гуляв там. 

Сюжет насту­пний: сорок восьмий рік, сіль­ський діль­ни­чий під­хо­дить до автів­ки, що сто­їть на узбіч­чі. А в ній лежить застре­ле­ний поліцейський. 

За роз­слі­ду­ва­н­ня бере­ться керів­ник застре­ле­но­го полі­цей­сько­го, комі­сар Бер­лах. Цей Бер­лах хво­рий на рак ще, він хво­ра та ста­ра люди­на. За ста­ном здо­ро­в’я він дору­чає роз­слі­ду­ва­н­ня іншо­му коле­зі вби­то­го, а сам більш спо­гля­дає зі сторони. 

Біль­ше нічо­го роз­ка­зу­ва­ти не буду, по спой­ле­ри. Чита­є­ться лег­ко і швид­ко. Я про­чи­тав за вечір.