Життева iсторiя

Десь рік тому поча­ли­ся кон­флі­кти із дочкою-під­лі­тком. Я їй і гро­шей мало даю, і кон­тро­люю постій­но, і вби­ра­ти­ся зму­шую занад­то бага­то, і забо­ро­няю бага­то, і не купую бага­то, і чіпси їсти не дозво­ляю, і шоко­лад, і теле­фон новий не купую, адже ста­рий ще нор­маль­ний, і вза­га­лі я зла, і вона б кра­ще з татом жила.

Адже тато — це зав­жди свя­то: пар­ки, про­гу­лян­ки, поку­пки у ТЦ, піце­рії, моро­зи­во, соло­до­щі. Не розумі­ла, дур­на, що тато все це робить через почу­т­тя про­ви­ни, що пішов від нас і не вихо­вує її постій­но. А вза­га­лі, у ньо­го нова сім’я, моло­да дру­жи­на, дити­на, і дочка не осо­бли­во потрі­бна там. Але дочка нила, що я пога­на, і вона хоче жити з татом.

Один із скан­да­лів вибу­хнув за коли­шньо­го чоло­ві­ка, і дочка кину­ла­ся до ньо­го: «Тату­cю, забе­ри мене від цієї боже­віль­ної!» Коли­шній чоло­вік вирі­шив зігра­ти в добро­го батька і справ­ді забрав її. Ось тіль­ки мрії донь­ки про без­тур­бо­тне жит­тя скін­чи­ли­ся дуже швид­ко. У ньо­го свій буди­нок, там донь­ці виді­ли­ли кім­на­ту, вона була рада.

Тіль­ки нова дру­жи­на коли­шньо­го, незва­жа­ю­чи на юний вік (їй 26), вияви­ла­ся справ­жньою педан­ти­чною зану­дою. Чоло­вік ціли­ми дня­ми на робо­ті і зве­лів дочці слу­ха­ти мачу­ху. А мачу­ха зму­шує вста­ва­ти на годи­ну рані­ше, ніж зви­чай­но, займа­ти­ся спор­том, варить кашу на воді, ніяких ков­бас і соси­сок, тіль­ки кори­сне. Від­во­зить до шко­ли за пів­го­ди­ни до дзвін­ка і заби­рає рів­но після дзвін­ка, ніяких пусту­вань з подруж­ка­ми вули­ця­ми чи ТЦ. При­му­шує вби­ра­ти­ся пов­но­цін­но, вико­ну­ва­ти обо­в’яз­ки з пра­н­ня та мит­тя посу­ду, при­би­ра­н­ня в саду, сиді­ти з молод­шим братиком.

Жодних гадже­тів після від­бою! Дочка зави­ла за два тижні! Жалі­ла­ся батько­ві, але він як від­рі­зав: «У нашо­му будин­ку живе­мо за пра­ви­ла­ми Ната­ші (це мачу­ха)». Похо­ди з піца­ми та моро­зи­вом при­пи­ни­ли­ся, лише сімей­ні виїзди. Донь­ка при­їжджа­ла до мене і нила, як їй погано.

Я їй ска­за­ла: «Цей рік навчаль­ний дожи­ва­єш у тата, а там поба­чи­мо». У резуль­та­ті дочка сама попро­си­ла­ся до мене назад, обі­ця­ла пово­ди­ти­ся іде­аль­но. Я забра­ла. І справ­ді, скан­да­лів помен­ша­ло, запи­тів теж, вчи­ти­ся ста­ла кра­ще, поря­док під­три­мує, мені допо­ма­гає. Я рані­ше до Ната­ші ста­ви­ла­ся нега­тив­но, а зараз гадаю, що вона молодець.

Тепер Ната­ля — страх номер один. Так мало того, вона пері­о­ди­чно дзво­нить мені та моїй дочці і запи­тує, чи все нор­маль­но, чи не хоче ніхто виру­ши­ти пожи­ти до тата ще раз. Після її дзвін­ків дочка ще більш слу­хня­на та мила.