Марафон ромкомів і романтичних фільмів

Вза­га­лі ціка­во диви­тись купу одно­ти­пних філь­мів під­ряд (в дано­му випад­ку роман­ти­чних коме­дій), тоді їх можна порів­ню­ва­ти один з одним щодо від­мін­но­стей в таких шаблон­них (як під копір­ку) сце­на­рі­ях. Можна спо­сте­рі­га­ти за пове­дін­кою, мане­ра­ми і жеста­ми різних віко­вих кате­го­рій людей, які заво­дять сто­сун­ки і хоч тро­хи від­во­лі­ктись від сві­ту імпотентів.

Ось вам 10 філь­мів, які я поди­вив­ся під­ряд з тих, що ще не бачив (крім пер­ших трьох). Поча­ти вирі­шив з най­кра­щої уні­каль­ної трилогії: 

Перед сві­тан­ком (1995), Перед захо­дом сон­ця (2004), Перед пів­ніч­чю (2013)

Філь­ми, які зні­ма­лись з інтер­ва­лом 9 років іде­аль­но пока­зу­ють сере­дньо­ста­ти­сти­чну ево­лю­цію роман­ти­чних від­но­син та їх очі­ку­ва­не зга­са­н­ня. Я не при­га­дую схо­жих філь­мів, які б охо­плю­ва­ли 18 років жит­тя голов­них геро­їв. Остан­ній фільм осо­бли­во важ­ко диви­тись, бо зна­єш, чим закін­чу­ю­ться такі істо­рії кохання.

---

Моло­дий Вер­тер / Як спі­йма­ти холо­стя­ка (2024)

Якщо не диви­тись на ім’я режи­се­ра, то можна при­пу­сти­ти, що це зняв Вуді Аллен, бо кожен еле­мент і діа­лог філь­ма нага­дує його робо­ти. Таке від­чу­т­тя, що хтось сві­до­мо нама­гав­ся ско­пі­ю­ва­ти його стиль, аж до дрі­бних дета­лей типу дис­ку­сії щодо порів­ня­н­ня письмен­ни­ків. Але це не робить фільм пога­ним, а нав­па­ки, — навіть не див­ля­чись на тро­хи пере­біль­ше­ну теа­траль­ність і комі­чність геро­їв, поди­вив­ся його не від­во­лі­ка­ю­чись на інші речі і отри­мав купу задоволення.

---

На від­ста­ні коха­н­ня (2010)

Незви­чно бачи­ти Дрю Бер­рі­мор в яко­сті зви­чай­ної дів­чи­ни, яка бухає, грає в ігри і не може про­би­ти­ся по жит­тю. У мене її ролі і актор­ська гра зав­жди асо­ці­ю­ва­лись з яко­юсь кім кар­да­ш’ян — тією, хто кор­чить з себе вели­ке цабе. А тут вона нор­маль­на і їй під­су­ну­ли на голов­ну чоло­ві­чу роль Джа­сті­на Лон­га, і це пога­но, бо між ними вза­га­лі не від­чу­ва­є­ться хімія. Про­сто якісь два акто­ри які кажуть репли­ки по чер­зі, вза­га­лі не віри­ться в те, що вони можуть коха­ти один одно­го. При­найм­ні в мене було таке від­чу­т­тя пер­шу поло­ви­ну філь­ма. Далі коме­дій­на части­на роз­ми­ла сум­ні­ви і пер­со­на­жі ста­ли спри­йма­тись кра­ще. В ціло­му фільм непо­га­ний, місця­ми навіть дуже непо­га­ний. Скар­жи­тись на клі­ше в ром­ко­мах тупо — наві­що тоді їх вза­га­лі диви­тись. Низь­ко­сортний гумор присутній:

---

Коха­н­ня тра­пля­є­ться (2009)

Рей­чел з «Дру­зів» грає Рей­чел з «Дру­зів», а Хар­ві Дент гово­рить що втра­тив дру­жи­ну 3 роки назад десь 15 разів за фільм. Май­же нічим не запа­м’я­то­ву­є­ться, окрім того, що Дже­ніф­фер Ені­стон любить ван­да­лізм і пише мар­ке­ром випад­ко­ві сло­ва за кар­ти­на­ми в готе­лі. До речі, ви зна­ли, що у Хар­ві Ден­та дру­жи­на помер­ла 3 роки назад? Зате актор­ська гра дру­го­ря­дно­го пер­со­на­жа Джо­на Кер­рол­ла Лін­ча, який втра­тив сина, наба­га­то кра­ща, ніж усіх інших акто­рів, вклю­ча­ю­чи голов­них геро­їв. Це тре­ба бачи­ти. А остан­ні 20 хви­лин філь­ма кра­щі за пер­ші пів­то­ри години.

---

Зла­ма­ні кві­ти (2005)

Неві­до­мо як цей фільм потра­пив у ті спи­ски ​“роман­ти­чних коме­дій”, бо це пустий, нудний і не ціка­вий фільм, під який тіль­ки спа­ти можна. Очі­ку­вав від Джи­ма Джар­му­ша біль­шо­го, ніж 2 годи­ни Біл­ла Мюр­рея, який їздить на маши­ні під блюз і роз­дає роже­ві кві­ти сво­їм коли­шнім подруж­кам. Та емо­ція у ньо­го, що на зобра­жен­ні вго­рі, — це його єди­на емо­ція за весь фільм. Яка так і питає: ​“Що я забув у цьо­му філь­мі? Міг би зараз пла­ва­ти десь в басей­ні.” Інші філь­ми Джар­му­ша хоро­ші, осо­бли­во той про вам­пі­рів. Єди­не за що можна похва­ли­ти — це за музи­ку, але і тут він не дов­го думав і взяв її з його попе­ре­дніх робіт ​“Кава і цигар­ки”, та ​“Ніч на Землі”.

---

Як від­би­ти наре­че­ну (2008)

Кіно про мужи­ка, який тра­хав бага­то жінок ⁸⁄₁₀, а потім вирі­шив що йому набри­дло і хоче тепер тра­ха­ти тіль­ки Мішель Мона­ган, яка у цьо­му філь­мі (та, в прин­ци­пі, і в усіх) вигля­дає на 10 з 10. Я з цьо­го кіна виніс тіль­ки те, що якщо ти вигля­да­єш як Патрік Дем­псі на його піку кар’є­ри, то можна спро­бу­ва­ти віді­бра­ти наре­че­ну навіть у само­го шотланд­сько­го графа.

Ось най­кра­щий жарт за весь фільм (в укра­їн­сько­му пере­кла­ді навіть краще):

---

Стиль­на шту­чка (2002)

З цьо­го кіна я виніс те, що якщо ти вигля­да­єш як Джош Лукас на піку його кар’є­ри, ти можеш спро­бу­ва­ти віді­бра­ти наре­че­ну навіть у само­го Патрі­ка Дем­псі, який тут грає сина мера Нью-йор­ка. А ще, якщо диви­тись в ори­гі­на­лі, то там можна почу­ти при­коль­ний піден­но­а­ме­ри­кан­ський акцент, який тро­хи від­рі­зня­є­ться від теха­сько­го, хоча ці два шта­ти поруч. 

Тут май­же весь фільм події від­бу­ва­ю­ться у малень­ко­му місте­чку, а такі філь­ми про­сто не можуть бути пога­ни­ми. Я так думав до пере­гля­ду цьо­го. Хімії між пер­со­на­жа­ми немає вза­га­лі, вони вигля­да­ють як брат і сестра. Тепер ясно звід­ки з’я­вив­ся мем Sweet Home Alabama. Моти­ва­ція голов­ної геро­ї­ні в кін­ці філь­му мало того, що не зро­зумі­ла, а ще й тупа, не логі­чна і нічим не під­крі­пле­на. Я від філь­ма з Різ Уізер­спун очі­ку­вав більшого.

---

Най­гір­ша люди­на в сві­ті (2021)

Неймо­вір­ний фільм. Якщо порів­ню­ва­ти його з інши­ми стрі­чка­ми, то цей дуже дуже схо­жий на сері­ал «Нор­маль­ні люди» / «Normal People», який я вва­жаю одні­єю з най­кра­щих екра­ні­за­цій суча­сних люд­ських роман­ти­чних стосунків. 
Я його почав диви­тись тіль­ки через цей від­гук від яко­їсь Аль­би з Іспанії:

І добре що цей фільм отри­мав все­сві­тнє визна­н­ня, бо режи­сер на це пов­ні­стю заслу­го­вує, хоча б за цю магі­чну сцену:

Кін­ців­ка філь­му — це вза­га­лі якась мелан­хо­лі­чна ката­ва­сія, яка зали­шає гля­да­ча у ста­ні неви­зна­че­но­сті аж до титрів і зму­шує пере­о­сми­сли­ти життя.

В філь­мі бага­то 18+ момен­тів, як і в «Нор­маль­них людях» і цей фільм точно зали­шить слід в пам’я­ті, навіть через бага­то років. 

Бону­сна сце­на ​“Як зму­си­ти хло­пця звер­ну­ти на тебе увагу”

---

Одно­го разу в Римі (2010)

Іде­аль­ний лег­кий фільм на вечір, який йде всьо­го пів­то­ри годи­ни, але зда­є­ться таким затя­гну­тим, що це могла бути короткометражка. 

---

2 дні в Пари­жі (2007)

— Мамо, давай візьме­мо в про­кат фільм «Перед північчю» ?
 — У нас є вдо­ма «Перед північчю».

*Перед пів­ніч­чю вдома*:

Нудно, не ціка­во, ні про що. Рок-н-роль­щи­ку в цьо­му філь­мі хоче­ться дати в пику при­бли­зно 500 разів. Він тупо кін­че­ний і постій­но на все скаржиться.

---

Дещо про Мері (1998)

Кеме­рон Діаз, яку тягне на від­ста­лих, весь фільм ходить без лів­чи­ка. 12 з 10 кіно😁. Фільм ще з тих часів, коли можна було жар­ту­ва­ти про все що зав­го­дно і ніхто не обра­жав­ся. Місця­ми нага­дує «Аме­ри­кан­ський пиріг», тро­хи ​“Зна­йом­ство з Факе­ра­ми”. Щось нега­тив­не ска­за­ти не можу, фільм на один раз, але не поганий.