Поясню.
В дитинстві, в моїй сім'ї хліб завжди зберігали у так званих “хлібницях”. Вони постійно стояли десь на столі, пізніше перемістилась у шафку, коли в моду увійшли “євро кухні”.
Він зберігався там 1 - 2 дні. Сім'я велика була і просто швидко з'їдали. Коли виріс і почав мешкати один, звичка так зберігати лишилась. Та оскільки буханки почало вистачати днів на 5 - 6 (в одне рило) то він постійно чи починав цвісти, чи висихав на кістку. І пів буханки на викид. А як не купив свіжу то доводилось розмочувать на паровій бані чи жерти сухарем, бо йти до магазу впадло ж.
І що характерно. Ця дитяча прошивка настільки сильно закріпилась у мозку, що навіть думки такої не було щось змінити. Типу, ну я ж навчений як воно працює. Значить все норм. Такої задачі мозок навіть не ставив.
І ось одного дня, у свої 35 років, я, за якоїсь незрозумілої причини, поклав його в холодильник.
Моє життя змінилось раз і назавжди.
А тепер уявіть, скільки в нашій голові ще ментальних блоків які наш мозок просто пропускає як норму. І добре як це черствий хліб. А може бути щось небезпечне чи деструктивне. Наприклад “як не Путін то хто?”.
8 коментарів