За моїми підрахунками я вже 17 років безперервно намагаюсь чомусь навчитись в різних навчальних закладах
Після 24 лютого я по суті сиджу майже безвилазно в селі, хоч і вчусь в Харкові (я там дистанційно вже й диплом встиг отримати).
Так як я був на той момент студентом (і є зараз) то йти у ТЦК на відмітку не бачив жодного сенсу, але десь в кінці березня початку квітня батьку на блокпості сказали що треба обов'язково самому з'явитись для якоїсь там відмітки, і він приїхав додому, взяв мене і ми поперлись відмічатись.
Загалом в той день з нашого села таким чином мобілізували двох чи трьох людей, і могли і батька, але якраз тоді бабуся вирішила що здоров'я в неї вже не те, і злягла в лікарню і так як я трошки олух, то за нею доглядати і щодня мотатись із села в лікарню звісно повинен був батько. Щоб його не мобілізували в ТЦК порадили поїхати в лікарню і оформити офіційне опікунство над бабусею, що ми і зробили, ну а мені як студенту просто вручили повістку де було написано що я весь такий красівий був у ТЦК і питань до мене нема.
Пройшло десь 3 місяці, бабуся на день Конституції померла вдома, а батько відповідно втратив опікунство.
Ще десь через 3-5 місяців батьку вручили ще одну повістку, і цього разу відправили на медкомісію (все таки 54 роки це вам не молодий бугай). Так як у нього спина це ходяча проблема, то він в першу чергу пішов до невропатолога, який сказав йому їхати в Дніпро для того, щоб діагноз йому ставили там. В Дніпрі звернули увагу не так на спину, як виявили біди із серцем (про які звісно ж ніхто ні сном ні духом), і батька визнали обмежено-придатним.
Після цього жили собі не тужили, і тут почались роботи в полях і батьку не було коли займатись поїздками в Кривий Ріг за товарами в наш продуктовий магазин, і це звісно робив хто? Правильно. Я.
В один з таких днів мене вкотре зупинили на блокпості, і так як в них була якась акція, мені вручили повістку. Це було дивне вручення, але про це пізніше.
Звісно ж я там сказав шо я студент, вони сказали шо їм по барабану, хай я їду в ТЦК і там розбираюсь (а я там, нагадаю, вже був). Звісно ж я забив на ту поїздку за графіком бо ні часу ні бажання в мене не було кататись туди сюди з села в місто.
Потім я звісно вирішив таки приїхати, але в них о другій годині дня виявляться закінчився робочий день, і тоді я вирішив взагалі забити на це хуй.
Десь через 3 місяці після цього, батька знов зупинили на блок пості шоб вручити чергову повістку, але цього разу там були цифровізовані мобілізатори з планшетом і базою даних. Батько їм пред'явив попередні дві повістки шо він вже був, і йому сказали шо ці повістки не мають жодного сенсу, бо вони не номерні і тому в базі їх нема. Доречі моя перша повістка теж без номеру, а друга вже з номером.
Заодно поки те все відбувалось батько вирішив дізнатись шо в них в базі на мене і знаєте шо? Вгадайте.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
В мене виявилось відкрите провадження як на ухилянта, шо я не явився у ТЦК.
Ладно провадження, але прикіл в тому, шо його чомусь не було в Дії.
Я не міг якийсь час зрозуміти в чому прикол, чому його нема в Дії, а потім я вдуплив. Коли мені вручали повістку, вони взагалі не перевіряли і не записували жодних даних з документів. Абсолютно нічого. Тіки ПІБ, номер телефону і адресу, які я сам і назвав. А тепер питання.
Як вони могли відкрити провадження на людину, абсолютно не маючи даних про неї?
А ніяк. Ще й коли я їм скинув фотку свого приписного, вони побачили що я приписаний в Харкові а не тут, то вони тупо прибрали провадження наче його і не було, і сказали шо в базі написано, шо Харківський ТЦК не бачив мене останні три роки, і мені треба туди явитись щоб відмітитись.
Отут я трошки прихуїв, бо був упевнений, що мене універ відмічав як студента в ТЦК, бо так раніше робив коледж, але виявляється ніхто таким не займався, і я не здивуюсь, якшо мені там і справді ще й світитиме штраф коли я таки туди заявлюсь.
Так а шо я планую робити далі? Ну мене поки чекає їбанина з навчанням на магістратурі, а також треба якось зібратись з силами і подолати 400 км до Харківського ТЦК, щоб вирішити з ними всі питання. Раніше з дорогою туди проблем не було, але коли відмінили потяг Херсон - Харків, дістатись туди з мого села стало трішки тяжче, але то таке, розберусь.
Після навчання будемо дивитись шо буде з війною, бо за 1.5 роки може багато чого статись, але після навчання точно треба буде піти в армію, ну або хоча б записатись в ТРО і щороку кататись на місячні збори, якщо не буде війни. Ну а якшо війна буде йти далі, треба спробувати мобілізуватись на спокійну посаду в ЗСУ, бо в штурмовиках мені точно довго не жити. Здоров'я в мене хоч відбавляй, але цього літа я пізнав всі біди свого організму від впливу спеки. Один день попрацював на вулиці пару годин в жару 37 градусів в тіні, і після цього два дні я лежав в ліжку, два тижні мені було прям недобре, і десь місяць я ще відчував міні наслідки від тих пари годин, а отже влітку в спорядженні в окопах мене вистачить десь на годину-дві, а потім в госпіталь.
А ось вам бонусні фоточки мене у формі
На першій я у формі Авіаційного Криворізького коледжу
А це я в старій формі військово-повітряних сил України
А це ми з батьком на танку катаємось (через тиждень цей танк звільняв Херсонську область)
Ну кароч отакі діла
12 коментарів