На 91-му році життя помер легендарний режисер, один з піонерів французької нової

Кінець ери кінематографа настав.

Як повідомляє Hollywood Reporter, першою про це повідомила французька газета Liberation.

Пізніше сім'я Годара поширила заяву:

"Ніякої офіційної церемонії не буде, Жан-Люк Годар помер мирно у своєму будинку в оточенні своїх близьких. Його тіло буде спалено".

Годар був натхненником для багатьох, і для мене особисто, через те, як він починав свій шлях. Режисер з'явився на кіносцені як критик, багато разів писав для Cahiers du Cinema у 1950-х роках, перш ніж у 1960 році перейшов до кінематографа. Прем'єра його першого фільму "На останньому подиху" відбулася того ж року на Берлінському кінофестивалі, де він отримав "Срібного ведмедя". Фільм змінив кінематограф, як він був відомий на той час, включивши в нього метаелементи, в тому числі руйнування четвертої стіни та рваний монтаж (jump cut) у кадрі. Джин Сіберг і Жан-Поль Бельмондо зіграли головні ролі у фільмі й стали головними гравцями у світі французької "нової хвилі".

За словами The Hollywood Reporter:

"Головним внеском Годара в кінематограф була його ідея про те, що фільм - це воднчас й історія, яку він розповідає, і історія самого фільму - як він був зроблений і як глядачі його сприймають. Всі фільми Годара були, в певному сенсі, про кіно".

За останні 50 з гаком років Годар зняв близько 70 робіт, серед яких художні, документальні, короткометражні та телевізійні фільми. Він працював у кількох різних жанрах, від ранніх робіт, що віддають данину епохи попарту, в якій він народився, до пізніх робіт над голлівудськими та політичними фільмами наприкінці 1960-х і впродовж 1970-х років. Пізніше, у 70-х та 1980-х роках, він почав експериментувати з взаємозв'язком між відео та фрагментарними розповідями, а в 1990-х роках продовжив працювати над автобіографічними та історичними монтажними фільмами.

Але він продовжував намагатися впроваджувати інновації й в похилому віці. Його пізніші роботи, включаючи "Соціалізм" 2010 року та "Прощавай, мова" 2014 року, використовували елементи 3D, а також відеотелефонні кадри та субтитри, намагаючись продовжити експерименти з фільмом та історією.

Обидва фільми були показані в конкурсній програмі Каннського кінофестивалю та отримали, відповідно, Приз журі та Спеціальну Золоту пальмову гілку, всупереч тому, що раніше Годар ніколи не отримував головного призу на цьому фестивалі. У 2010 році він був відзначений почесним "Оскаром", але ніколи не отримував премії "Сезар" у Франції, попри дві номінації.

Годар якось сказав:

"Той, хто стрибає в порожнечу, не повинен нічого пояснювати тим, хто стоїть і дивиться".

Він саме так і робив, і він нікому не був зобов'язаний пояснювати, чому, але він давав їм це з кожною новою роботою, яку випускав. Кінематографу буде дуже не вистачати його відданості та особистої прихильності до своєї справи.

Автор: Лекс Бріскузо